Я довго не міг дивитися на себе в дзеркало.
Не в прямому сенсі. Я голився, умивався, чистив зуби, але я намагався не зустрічатися поглядом із тим хлопцем, який дивився на мене звідти. Мені не подобалося його обличчя. У ньому не було нічого, крім втоми та якогось тваринного страху.
Сьогодні я зупинився.
Я дивився на себе хвилини дві. Намагався зрозуміти, хто ця людина. Раніше я думав, що знаю відповідь: це Андрій, хлопець, який заробляє гроші, їздить на машині, у якого є дівчина і який завжди знає, що сказати. Але цей хлопець помер десь між сварками з Сонею і тим днем, коли на мене вдягли наручники.
Той, хто дивиться на мене зараз, — це незнайомець.
У нього немає грошей, щоб пускати пил в очі. У нього немає машини. У нього немає друзів, яких можна зводити до ресторану, щоб почуватися потрібним. У нього немає нічого, крім часу та можливості почати все з чистого аркуша.
І знаєш, що я відчув, дивлячись на нього?
Полегшення.
Я більше нікому нічого не винен. Мені не потрібно вдавати сильного. Мені не потрібно витрачати останні гроші на те, щоб здаватися успішним. Я більше не той хлопчик, який намагався купити кохання та повагу.
Я — це просто я. І цього достатньо.
Відредаговано: 10.11.2026