Глава 6. Випадкова зустріч

Життя тривало. Поступово Соня відійшла на другий план. Дні змінювали один одного, з'являлися нові знайомства, відбувалися якісь події. Я займався своїми справами, працював, проводив час так, як звик. Згодом почало з'являтися дивне відчуття, ніби її ніколи й не було. Ніби вона була лише коротким епізодом мого життя, який залишився десь далеко позаду.

Я не думав про неї постійно. Не чекав повідомлень, не будував планів і не намагався повернути минуле. Принаймні, мені так здавалося.

Доки одного разу я знову її не зустрів.

Був день, ближче до вечора. Я повертався додому і вирішив по дорозі зайти перекусити — зайшов у KFC. Звичайне рішення, ухвалене на ходу. Я відчинив двері й опинився віч-на-віч із минулим, яке, як мені здавалося, вже давно залишив позаду.

Соня. І поруч із нею — Діма, її новий хлопець.

На секунду всередині щось сіпнулося. Але зовні я жодним чином цього не показав. Зробив вигляд, ніби нічого не сталося, ніби переді мною зовсім незнайомі люди, і просто пройшов повз. Жодних запитань. Жодних поглядів, які могли б мене видати. Я не зупинився і не спробував привернути її увагу. Продовжив поводитися так, ніби ця зустріч нічого для мене не значила.

Але всередині щось сіпнулося.

Тоді я не надав цьому значення. Не захотів замислюватися над тим, чому звичайна зустріч так дивно на мене вплинула. Я просто продовжив свій день, намагаючись не повертатися думками до побаченого.

Зараз я розумію те, чого не розумів тоді. Вже в той момент я кохав її. Просто тодішній я ще не знав про це.

Закінчивши свої справи, я вирушив до торгового центру. Мені хотілося просто провести час, відволіктися, зайнятися чимось звичайним. Я не шукав зустрічі з Сонею і вже точно не збирався втручатися в її життя. Але незабаром побачив їх знову.

Соня і Діма були неподалік. Я вийшов і сів на лавку неподалік від торгового центру, намагаючись спокійно дочекатися свого часу. Вони теж були поруч. Здається, ходили. Я не дивився в їхній бік. Або, принаймні, намагався не дивитися. Натомість дістав телефон і втупився в екран. Гортав стрічку вгору, потім вниз, відкривав щось, закривав. Не шукав нічого конкретного і навіть не намагався вникнути в те, що бачив. Просто рухав пальцем по екрану, заповнюючи чимось час.

Мені здавалося, що вони стежать за мною. Я не міг знати напевно, але їхня повторна поява поруч після випадкової зустрічі в KFC змусила мене насторожитися. Діма щось сказав — і, наскільки я пам'ятаю, його слова лише підсилили це відчуття. Точну фразу я вже не відновлю. Залишилося лише враження, що те, що відбувалося, не було простим збігом.

Зрештою я пішов.

Пізніше я розповів про це Саші. Він був злий на них і готовий був піти з ними битися — ну, це все було на словах. Історія якимось чином дійшла до Соні та Діми, і незабаром Діма сам написав мені. Розмова швидко перейшла до пропозиції зустрітися й з'ясувати стосунки. Зрештою з'явилася та сама «стрілка», на яку ми з Сашею мали прийти.

Але ми не прийшли. У день зустрічі я сказав, що мене немає в місті. Діма назвав мене «шерстю».

Що на місці на нас чекали не лише він і його друг, а набагато більше людей, я дізнався через роки. Тоді мені вже було байдуже.

Тоді я не сприймав те, що сталося, як частину якоїсь великої історії. Для мене це був неприємний конфлікт, що виник через випадкову зустріч і чужі слова. Я не думав про те, що за цим ховалося щось іще, і не намагався шукати в тому, що відбувалося, глибокий сенс.

Але сама зустріч із Сонею вже зробила свою справу. Я міг скільки завгодно переконувати себе, що давно залишив її в минулому. Міг знайомитися з іншими дівчатами, займатися роботою, заповнювати дні чим завгодно. Однак варто було побачити її поруч з іншою людиною, як ставало зрозуміло: все було не так просто, як я хотів вірити.

Я поїхав додому, намагаючись не повертатися до того, що сталося. Але відпустити Соню так просто мені не вдалося.