Глава 4. Валєра

Я не пам'ятаю, як ми помирилися. Швидше за все, я написав їй першим. Я взагалі не пам'ятаю, як почалося наше спілкування після того розставання — пам'ятаю лише, що якоїсь миті ми знову були разом.

У той період ми вирішили, що мені потрібен улюбленець. Я багато працював, часто їздив і міг довго не з'являтися вдома. Квартира залишалася порожньою, і поступово прийшла думка, що добре було б завести когось, хто чекатиме на мене після чергової поїздки.

Щоправда, була одна проблема: якщо я їхав, піклуватися про улюбленця було нікому. Тому ми домовилися з Сонею, що в такі моменти вона забиратиме його до себе. Зрештою зупинилися на хом'яку. Точніше, хом'яка хотіла Соня. Я просто погодився. Тоді мені здавалося, що ми вирішуємо звичайне побутове питання, одне з тих, що виникають між людьми, коли вони проводять разом достатньо часу.

У день покупки Соня обіцяла познайомити мене зі своєю найкращою подругою. Я приїхав до зоомагазину і став чекати на них біля входу. Стояв у навушниках, слухав музику.

Невдовзі Соня з'явилася разом із дівчиною, яку я до цього не знав.

— Знайомся, це Настя.

— Андрій, — відповів я.

Так відбулося наше перше знайомство.

Настя виявилася симпатичною дівчиною. Особливого враження вона на мене не справила — поводилася дружньо, і все. Ми зайшли до зоомагазину. Хом'яка обирала Соня, я лише погодився. Назвали його Валєрою. Звичайний маленький хом'ячок.

Після зоомагазину ми поїхали до мене додому. Я заздалегідь купив домашні капці для гостей. Мені не хотілося, щоб Соня та люди, які були їй дорогі, почувалися в мене вдома некомфортно. Щоб могли приходити й не відчувати себе чужими. Зараз це здається дрібницею. Тоді я просто хотів, щоб їм було добре в мене вдома.

Коли ми приїхали, я запропонував Насті:

— Чай чи шампанське?

Я підготувався заздалегідь і купив хороше шампанське. Настя обрала його. Соня пити не стала. І в результаті ми з Настею непогано так напилися. Говорили про все підряд. Про що саме — я вже не пам'ятаю. Пам'ятаю лише, що було легко і що Соня сиділа поруч, не пила і, напевно, дивилася на нас обох з деякою іронією.

Іноді ми сиділи втрьох — я, Соня і Настя. Вони могли годинами дивитися «Смешариків», а я сидів поруч і теж дивився. Це було по-дитячому дурне, але в цьому було стільки тепла й спокою, що я не хотів нікуди йти. Мені було добре просто від того, що вони поруч, і не потрібно було нічого зображати.

Потім, уже після того, як ми напилися, я познайомив Настю із Сашею. Спочатку вона йому не сподобалася, але потім вони почали спілкуватися. Я тоді й подумати не міг, скільки болю він їй завдасть. Але це вже інша історія.

Тоді я не надавав цьому вечору великого значення. Звичайне знайомство з подругою дівчини, звичайний вечір. Я не знав, що через роки згадуватиму цей день зовсім з іншої причини.

Поруч із Сонею я почувався собою. Вона була з тих людей, хто вміє підтримати й вислухати. Вона вміла зберігати секрети. З усіх дівчат вона знала мене найглибше. Більше ні перед ким я так не відкривався.

Потім ми з Сонею знову розлучилися. Я не пам'ятаю, що саме стало причиною — як і багато інших разів. Але Валєра залишився в мене. Вона забрала його пізніше, коли все це вже було позаду. Тоді я ще не знав, що він стане для мене нагадуванням про час, коли наші життя були пов'язані.