Глава 3. Порожнеча

У Дніпрі в мене почалися проблеми, і я практично втік до Кременчука.

Не можу сказати, що це було усвідомлене рішення. Скоріше, я просто зрозумів, що більше не можу залишатися на місці. Кременчук був знайомим містом: я бував там по роботі, знав, де що знаходиться. Можливо, в глибині душі я обрав його через Соню. Тоді я не пояснював собі це так — але й виключати не можу.

Я приїхав із сумкою. Пам'ятаю, як стояв на Амсторі — раніше це був торговий центр, але його розірвало ракетою, а на той момент там була кінцева маршруток. Я стояв із сумкою й шукав в інтернеті квартиру на кілька діб. Знайшов, заселився. Поки жив там, шукав житло на довгий термін. Подзвонив за оголошенням, поїхав дивитися — і відразу зняв.

Нове місто не стало новим життям.

Квартира була порожнюватою. Другий поверх, з вікна особливого краєвиду не було — двір, щось іще, я вже не пам'ятаю. Стіни виявилися тонкими: сусіди зверху вічно щось рухали по ночах. Я так і не дізнався їх в обличчя. Чув їх щовечора, але жодного разу не зустрів на сходах.

Я купив собі MacBook і дивився на ньому фільми. Багато гуляв пішки — у навушниках, по набережній, по місту. Практично щодня сидів у «Світло». У Кременчуці, порівняно з Дніпром, було дуже дешево. Зі своїми доходами я почувався чудово: міг їсти в ресторанах тричі на день. Але ходив зазвичай один раз — увечері. Іноді бували винятки, але рідко.

Усе це мало заповнити дні. Іноді справді заповнювало. Я прокидався, працював, гуляв, сидів у «Світло», дивився фільми, лягав спати. Зовні все виглядало нормально — ніби я просто живу в новому місті й поступово облаштовуюся. Але варто було залишитися одному в тій квартирі, де сусіди зверху знову щось рухали, як усе поверталося на свої місця. Ні фільми, ні прогулянки, ні ресторани не заповнювали ту порожнечу, яку я поступово починав помічати.

Були й інші дівчата. Я багатьох пам'ятаю.

Найбільше запам'яталася Соня номер два — але про неї потім. Була Катя. На першій зустрічі ми пили на набережній якийсь слабоалкогольний напій. Мене це здивувало: вона була простою. Ми бачилися, здається, разів п'ять. На другій зустрічі ходили в кіно — здається, на фільм жахів, точно не пам'ятаю. Там поцілувалися, потім ще гуляли. Весела дівчина. Потім ми посварилися, і я знайшов іншу.

Тоді я не замислювався, що це означає. Просто знайомився, проводив час, заповнював вечори. Катя була хорошою. Але я не намагався зрозуміти, чого вона хоче, і не думав, що буде після того, як ми посваримося. Знайшов іншу — і пішов далі.

Іноді я заходив на сторінку Соні. Не часто — може, раз на тиждень. Нічого конкретного не шукав, просто було цікаво, як у неї справи. Сидів у квартирі, гортав телефон, натрапляв на її ім'я — і відкривав. Зазвичай нічого особливо не чіпляло. Але одного разу вона виклала фото з новим хлопцем. Ось це зачепило.

Я не був нею одержимий. Я просто не відпустив.

Пив я найчастіше один. Іноді — з кимось із дівчат, якщо ми домовлялися зустрітися. Але частіше вдома, у тій квартирі з тонкими стінами, або в «Світло».

Усе це разом — прогулянки, фільми, ресторани, дівчата, алкоголь — мало працювати. Іноді працювало. Я міг провести вечір так, що не залишалося часу думати. Але потім наставав ранок, або просто тиха хвилина, і я знову опинявся в тій самій точці. Не з Сонею — із собою. І з цим відчуттям, що колишнє життя більше не підходить, а нового я ще не навчився жити.

Я повертався до колишнього себе, сподіваючись, що знову зможу жити так само, як раніше. Тоді я ще не розумів, що після деяких людей ти вже не можеш стати колишнім. Навіть якщо дуже стараєшся.