Глава 43. Маленьке світло

Минув майже місяць. Осінь остаточно вступила у свої права. Подвір'я будинку Стефана вкрилося золотим листям, а маленький Даміан уже впевнено впізнавав голоси тих, хто щодня був поруч. Катерина дедалі частіше ловила себе на думці, що щастя іноді виглядає дуже просто. Теплий плед. Запах молока. Маленькі пальчики, які міцно стискають її вказівний палець. І чоловік, який щовихідних долає сотні кілометрів лише для того, щоб потримати сина на руках.

— Уже час думати про хрестини, — одного вечора сказала Олександра, розливаючи чай.

— Я теж про це думала, — усміхнулася Катерина. — Хочу, щоб вони були тихими. Лише найближчі.

— А хрещена мама вже є?

— Так. Навіть думати не треба. Єва.

Олександра схвально кивнула.

— Гарний вибір.

Запала коротка тиша. Стефан усміхнувся.

— А хрещений?

Катерина мимоволі подивилася на Адама. Він уже знав відповідь.

— Я хотів би запропонувати Максима.

— Думаю, він був би чудовим хрещеним, — погодилася Катерина.

— Тоді завтра йому зателефоную.

Максим приїхав через два дні. Даміан саме спав, коли вони з Адамом вийшли на подвір'я.

— Я маю до тебе прохання.

Максим усміхнувся.

— Звучить серйозно.

— Ми хочемо, щоб ти став хрещеним Даміана.

Максим перестав усміхатися. Довго мовчав. Нарешті тихо сказав:

— Я не можу.

Адам здивовано подивився на нього.

— Чому?

Максим сперся ліктями на огорожу.

— Тому що хрещення — це не традиція. І не гарні фотографії. Це обіцянка. Перед Богом. Перед дитиною. Перед самим собою.

Він опустив очі.

— А я ще не маю права давати таку обіцянку.

— Не розумію.

Максим сумно усміхнувся.

— Знаєш, скільки дітей помирає в мене на руках? Скільки матерів я бачив у відчаї? Скільки разів питав у себе: "Чому?" І не знаходив відповіді.

Він провів рукою по волоссю.

— Я не перестав вірити. Але й не можу сказати, що моя віра сьогодні така сама, як колись. Я ще шукаю відповіді. І поки не знайду їх... Не хочу стояти перед Богом і говорити слова, у яких сам не впевнений.

Запала тиша. Адам поклав руку йому на плече.

— Дякую.

— За що?

— За чесність.

Максим усміхнувся.

— Але знаєш... Хрещеним я не стану. Зате можу стати найкращим дядьком. Обіцяю лікувати його без черги. Навчити кататися на велосипеді. І одного дня пояснити, чому не варто боятися лікарів. Адам засміявся.

— Домовилися.

За кілька днів вони всі зібралися біля невеликої сільської церкви. Єва стояла поруч із Катериною. У світлій сукні. Спокійна. Вперше за багато років у її очах було більше життя, ніж смутку. Вона ніжно взяла Даміана на руки.

— Привіт, маленький. Я обіцяю... Бути поруч із тобою завжди. Не замість мами. Не замість тата. А поруч. Так, як колись були поруч зі мною. 

Катерина ледь стримала сльози. Поруч стояв інший хрещений — давній друг родини, якого Стефан знав багато років і якому довіряв без вагань. Максим не зайшов до храму. Він залишився на церковному подвір'ї. Тихо сидів на старій лавці. Коли двері відчинилися, першим до нього вибіг Адам із сином на руках.

— Знайомся. Це Даміан.

Максим обережно взяв хлопчика. Той сонно відкрив очі. І зов ім несподівано міцно схопив його за палець. Максим усміхнувся. Так щиро, що навіть сам здивувався.

— Ну привіт, друже... Схоже, ми з тобою ще багато чого переживемо разом.

І десь неподалік Єва мовчки спостерігала за цією сценою. Вона ще не знала, чому не може відвести погляду. А Максим ще не здогадувався, що маленький Даміан стане першою людиною, яка непомітно зведе їхні дороги в одну.

***

Дорогі читачі! ❤️

Якщо вам хочеться дізнатися, що в цей самий час відбувалося в житті Єви, що вона відчувала, про що мовчала і як доля поступово вела її до нової історії, — запрошую вас до другої книги циклу «Після вічності».

Ця історія розгортається паралельно з подіями роману «Після тебе», тому книги можна читати одночасно. Ви побачите знайомі події з іншого боку, глибше пізнаєте Єву, Максима та зрозумієте, як переплітаються долі всіх героїв.

Дякую, що проживаєте цю історію разом зі мною. 🤍