Глава 5. Креслення майбутнього

Ранок після дивного сну не приніс полегшення. Катерина стояла біля кавомашини в офісі, дивлячись, як тонкий струмінь кави повільно наповнює паперовий стаканчик. Вона майже не спала. Перед очима знову й знову з'являлося маленьке дерев'яне ліжечко. І ті очі. Незнайомі. Та водночас дивно близькі.

— Ти сьогодні якась задумлива.

Катерина озирнулася. До неї підійшла Марія, тримаючи в руках теку з документами.

— Не виспалася?

— Мабуть.

— Перший місяць роботи. Це нормально.

Катерина усміхнулася. Вона не хотіла розповідати про сон. Навіть собі він здавався надто реальним.

— До речі, — продовжила Марія. — О десятій конференц-зала.

— Знову нарада?

— Цього разу серйозна.

Катерина насторожилася.

— Щось сталося?

— Навпаки.

Марія усміхнулася.

— Тебе включили до основної команди проєкту медичного центру.

Катерина на секунду завмерла.

— Але ж...

— Так.

Марія ніби прочитала її думки.

— Замовником знову буде пан Соколовський.

Катерина ледь помітно зітхнула. "Ну звісно." Із усіх можливих клієнтів... Саме він. За десять хвилин переговорна вже була заповнена людьми. На великому екрані світився тривимірний макет майбутнього комплексу. Катерина сіла ближче до кінця столу. Вона навіть не дивилася на двері. Але чомусь точно знала момент, коли він зайшов. У кімнаті стало тихіше.

 — Доброго ранку.

 Спокійний голос. Впевнений.  Такий самий, як і під час їхньої першої зустрічі. Катерина підняла очі. Адам коротко привітався з присутніми. Потім його погляд зупинився на ній. Лише на секунду.

— Пані Штерн.

 Вона лише кивнула.

— Пане Соколовський.

Ні усмішки. Ні натяку на минулу розмову. Наче вони були просто двома людьми, які прийшли виконувати свою роботу. І чомусь це зачепило її більше, ніж якби він знову почав сперечатися. Презентація тривала майже годину. Катерина уважно слухала. Час від часу робила нотатки. І дедалі більше переконувалася, що деякі рішення можна зробити кращими. Коли обговорення майже завершилося, Адам раптом закрив теку.

— Пані Штерн.

Вона підняла голову.

— Ви були проти нашої концепції. Я хочу побачити вашу.

У переговорній запала тиша. Катерина розгублено подивилася на нього.

— Перепрошую?

— Підготуйте власний варіант. Повністю. Через п'ять днів. Якщо він буде переконливішим — ми змінимо проєкт.

 Марія здивовано перевела погляд із Катерини на Адама. Хтось із колег навіть перестав писати. Катерина не могла зрозуміти, що відбувається.Він серйоно? Після тієї сварки... Він дає їй шанс?

— Ви мовчите.

— Просто... Я не очікувала.

— Я не люблю критику без альтернатив. Але якщо людина готова запропонувати краще рішення... Я завжди готовий вислухати.

Вперше від початку знайомства Катерина не знайшла, що відповісти. Вона лише коротко кивнула.

— Добре. Я підготую.

Адам також кивнув.

— Чекаю.

Він підвівся й вийшов із переговорної. Ніби щойно не перевернув увесь її день. Катерина ще кілька секунд сиділа нерухомо. "Хто ж ти такий, Адаме Соколовський?" "І чому щоразу, коли мені здається, що я вже зрозуміла тебе, ти робиш щось зовсім несподіване?"