1

– Синку, приїжджай до нас у село, – почувся у слухавці ніжний голос мами. – У нас вже ягоди поспіли, та й з городом поміг би. В тата, ти ж знаєш, зі спиною… цей во… проблеми… грижа чи що воно таке за трясця…

– Ма, я ж вам стільки казав: покиньте у тій землі порпатися! Я куплю вам все, що треба. Овочі не такі вже й дорогі!

– З тими… цей во… пести… короче, з отрутою тією?! Ні, дякую! Краще вже все своє, домашнє! Приїжджай! Тобі потрібно відволіктися… З тих пір як Мар’янка… цей во… до Бога пішла, ти ж нікуди не виходиш, світу білого не бачиш…

– Я ще не готовий, ма… 

– Дитино, вже другий рік пішов…

– Ма, кажу ж Вам, не готовий…

– Ну що мені з цією дитиною робити?... – спитала сама себе жінка і гірко зітхнула. – Ну ти… цей во… коли надумаєш, приїжджай…

– Ага…

Сергій натиснув на червону кнопку на екрані та відклав телефон якнайдалі. Настрою не було. Як не було його вже півтора року, коли у битві зі страшним діагнозом втратив свою єдину і неповторну Мар’яну. Кажуть, що ми часто ідеалізуємо того, кого втрачаємо. Але не у випадку Сергія. Мар’яна була для нього ідеалом і до того, як зблідла її шкіра, випало волосся, а губи постійно були потрісканими та сухими. Та навіть на лікарняному ліжку вона здавалася йому святою. Мученицею, яку Боженька хоче забрати до себе, бо ангелам на землі ходити не личить. Хіба що крил у Мар’яни не було. А так… Добра, мила, привітна, кмітлива та іноді балакуча. Вона освітлювала собою похмурий простір Сергія, ніби останній промінчик світла у темному царстві його душі. 

Мар’яна увірвалася в його життя ще малою, коли її батьки переїхали у його село. Швидко роззнайомилася з місцевими підлітками, разом з ними ходила полювати на жаб, безстрашно плигала зі скелі у глибокий кар’єр та ганяла на ровері лісовими стежками, вся у сокові суниць та чорниць, знайдених там само.

Сергій ще тоді закохався у це безстрашне дівчисько і тоді ж вирішив, що колись вона обов’язково стане його дружиною. Тож послідовно йшов до своєї мети. Відбивав від неї всіх кавалерів, проводжав вночі з кожної дискотеки, урочисто забирав її з дому на випускний. А коли Мар’яна розповіла про мрію навчатися на журналістку, і сам подався до того ж університету в столиці, правда на іншу спеціальність – інформатику. 

З гуртожитку після третього курсу переїхали у крихітну малосімейку. Сергій почав підробляти, пишучи поки що прості програми для компаній, а його кохана влаштувалася у невеличкий журнал, ведучи там колонку: “Мар’яна знає”, де подавала найважливіші новини в Україні та світі в легкій доступній формі.

Після закінчення університету пара побралася. Село гуляло з тиждень, а на медовий місяць поїхали в Одесу на море. Зекономлені ж гроші вклали у власне житло неподалік від столиці. Батьки також допомогли з коштами, продавши частину паїв.

І так би й жилося ідеальній парі з її ідеальною історією кохання, якби не планова перевірка на роботі. До гінеколога Мар’яна йшла усміхненою, а повернулася блідою та незвично сумною. Лікарка знайшла гульку під однією з грудей дівчини, а подальші дослідження лише підтвердили страшний діагноз – рак молочної залози.

Попри це, прогнози лікарів були оптимістичними. Організм молодий, мав побороти все. Мар’яну прооперували, потім призначили хімію. І молода жінка з рум’яними щічками та бісиками в очах, яка ще вчора випромінювала здоров’я, раптом перетворилася у свою власну тінь. Бліда, худенька і така крихка, що Сергій боявся і торкнутися до неї, щоб ненароком щось не зламати. Хворобу здолати не вдалося… І двадцяти п’яти річна Мар’яна залишила свого чоловіка молодим вдівцем.

Перед смертю просила Сергія довго не горювати. Жити для себе. Знайти іншу. Створити нову родину. А той і слухати не хотів. Нащо жити, якщо без неї? Кого шукати, якщо його ідеал ось тут, поруч з ним? І про яку родину може йтися? Йому не потрібен Н-І-Х-Т-О! Лише вона, його Мар’янка. Тож коли її не стало, впав у затяжну депресію. Ночував біля могили, перестав їсти. А одного дня ледь не наклав на себе руки. Дякувати Богу, батьки вчасно з церкви повернулися та до хліву заглянули, де син вже мотузку готував.

Показували Сергія спеціалістам, ті виписували антидепресанти, та рана в його серці так і не затягувалася. Через рік повернувся до Києва, продовжив програмувати вдома. А ввечері нерідко прикладався до пляшки. Просто щоб хоч на кілька годин випасти з цієї реальності, де немає ЇЇ. Поступово йому ставало краще, але відпустити свою покійну дружину він поки не збирався. Тримався за спогади, переглядав фотоальбоми, припадав обличчям до її суконь, що все ще таїли у складках аромат її парфумів. 

От і сьогодні після маминого дзвінка захотілося ще раз поринути у своє безтурботне минуле з коханою, а тому він увімкнув комп’ютер та почав переглядати їхні весільні фото у спеціально збереженій теці на робочому столі. Раптом знизу виповзло спливаюче вікно. Сергій здивовано поглянув на нього, адже був впевнений, що ця опція на його ноуті була заблокована. Там було лише кілька фраз: “Сумуєш за кимось? Хочеш повернути її чи його до життя?”, а далі йшло три крапки, і щоб побачити повне повідомлення, потрібно було клікнути по посиланню. І Сергій зробив те, що ніколи б не зробив жоден поважаючий себе програміст – клікнув таки по посиланню…