45. Сцена викриття

Галерея “АртФлоу” в Мідтауні була майже порожньою – тільки кілька відвідувачів тихо блукали між інсталяціями, а сонячне світло лягало на білі стіни теплими смужками. Белла стояла біля великого полотна, перевіряючи освітлення, коли почула знайомий цокіт підборів. Вона обернулася – і серце завмерло.

Дороті.

Вона виглядала ідеально: чорний костюм, підкреслена талія, волосся в бездоганному хвості, але очі – крижані. Вона йшла прямо до неї, ніби весь простір галереї звузився до коридору між ними двома.

Белла інстинктивно відступила на крок.

– Дороті… добрий день. Ти… щось шукала?

Дороті зупинилася в метрі від неї. Посмішки не було. Лише холодна, ввічлива усмішка, яку юристи використовують перед тим, як добити свідка.

– Ні. Я прийшла до тебе.

Белла відчула, як у горлі пересохло.

– До мене? Чому?

Дороті повільно вийняла з сумочки маленький пластиковий пакетик – всередині лежало довге темне волосся. Вона підняла його, щоб Белла добре бачила.

– Це твоє, правда? Знайшла в кишені його штанів.

Белла відчула, як кров відливає від обличчя.

– Дороті…

– Не треба, – перебила Дороті тихо, але так, що всі звуки галереї ніби зникли. – Я вже все знаю. Волосся. Повідомлення. “Давай більше не зустрічатися і забудемо ту ніч”. Ти написала йому це. Я прочитала.

Белла притиснула долоню до грудей, ніби хотіла втримати серце, що вискакувало.

– Я… я не хотіла, щоб так сталося. Це була помилка. Одна ніч. Ми обоє…

Дороті підняла долоню – різко, як суддя.

– Зупинися. Не треба виправдовуватися. Я не прийшла слухати, як ти “не хотіла”. Я прийшла сказати тобі в очі: ти – причина того, що мій шлюб розвалюється. Ти – причина того, що я ночами не сплю. І ти – причина того, що я зараз стою тут і намагаюся не закричати.

Її голос не підвищувався. Навпаки – він ставав тихішим, і від цього було ще страшніше.

Белла ковтнула.

– Я розумію твою злість. Я сама себе ненавиджу за це. Я дала клятву – більше ніколи. І я її дотримуюсь.

Дороті подивилася на неї довго, ніби вивчаючи кожну рису обличчя.

– Клятви легко давати, Белло. Важче – тримати. Але я прийшла не за твоїми обіцянками. Я прийшла сказати: тримайся подалі від нього. Назавжди. Бо якщо я ще раз побачу тебе поруч із моїм чоловіком – я зроблю так, що ти пошкодуєш, що взагалі народилася.

Вона розвернулася й пішла – спокійно, без поспіху, підбори цокали по білій підлозі, як постріли. Белла залишилася стояти, відчуваючи, як усе навколо розпливається від сліз.

Того ж вечора.

Квартира на Верхньому Іст-Сайді. Макс увійшов і одразу відчув – щось не так. Світло горіло тільки в кухні. Дороті сиділа за столом, перед нею – келих червоного вина й той самий пластиковий пакетик із волоссям.

– Сідай, – сказала вона спокійно.

Макс поставив портфель, підійшов.

– Дороті…

– Сідай, я сказала.

Він сів. Вона підсунула пакетик до нього.

– Це її волосся. Знайшла в твоїх штанах. І повідомлення. “Давай більше не зустрічатися і забудемо ту ніч”. Ти думав, я не побачу?

Макс закрив очі. Його руки тремтіли.

– Я хотів сказати…

– Ні. – Вона підняла долоню. – Зараз говорити буду я. Я знаю все. Я бачила її сьогодні. Я сказала їй усе, що думаю. І тепер кажу тобі: ти зрадив мене. І ти маєш пояснити – чому. І що ти збираєшся робити далі.

Вона відкинулася на спинку стільця, схрестила руки. Її очі були сухі.