44. Небезпечна відвертість

Бар “Ріверсайд” на Гудзоні був одним із тих місць, де чоловіки ховалися від світу – темне дерево панелей на стінах, потерті шкіряні дивани, що пам’ятали тисячі сповідей, і запах віскі, що просочував повітря, змішуючись із солоним подихом річки за вікном. Сонце сідало за хмарочосами Манхеттена, фарбуючи небо в відтінки кривавого помаранчевого й фіолетового, а вогні міста вже починали блимати, ніби пробуджуючись до нічної симфонії. Макс сидів у кутку за столиком, його пальці стискали склянку з бурбоном, лід тихо потріскував, танучи в золотистій рідині. Його руде волосся було скуйовджене, ніби він провів по ньому руками тисячу разів, а зелені очі – повні бурі – дивилися в порожнечу. Він не спав вже котру ніч, відчував себе зрадником – двічі, тієї ночі після весілля і тепер, коли дозволив собі віддатися Беллі повністю. Але те почуття, велике, всепоглинаюче, що росло в ньому, не зникало – воно палало, як вогонь, і він не міг його загасити.

Дрю увійшов, його високий силует у сірому костюмі вирізнявся серед постійних відвідувачів – робітників із доків і офісних клерків. Він помахав бармену – “Звичайне, Боббі” – і сів навпроти Макса, його блакитні очі одразу помітили стан друга: зім’ята сорочка, почервонілі очі, стиснута щелепа.

– Виглядаєш, ніби тебе через м’ясорубку пропустили, – сказав Дрю, його голос був низьким, з ноткою гумору, але турботи. Він узяв свою склянку – джин з тоніком, лід потріскував – і зробив ковток, його очі не відривалися від Макса. – Що сталочя?

Макс зробив ковток, бурбон обпік горло, але біль був приємним – фізичним, реальним. Він подивився на Дрю – його найкращий друг, з яким вони ділили все: університетські ночі, перші угоди, навіть весілля. Але тепер провина була як ножем по серцю – він спав з Беллою, жінкою, на яку Дрю мав види, і це робило все гіршим.

– Це... про Беллу, – нарешті сказав він, його голос був хрипким, ніби слова дряпали горло. Він підняв очі, зустрічаючись з поглядом Дрю. – Я зробив велику помилку.

Дрю завмер з склянкою в руці, його обличчя стало серйозним.

– Белла? Що ти маєш на увазі? – його голос був тихим, але в ньому відчувалася напруга, ніби він передчував щось погане.

Макс зітхнув, його пальці крутили склянку, лід потріскував, як його нерви.

– Я... я спав з нею. Декілька ночей тому. – Слова вирвалися, як зірвана пломба, і Макс відчув, як провина стискає груди. – Вона впустила мене, і... все сталося.

Дрю поставив склянку так різко, що лід бризнув на стіл.

– Ти що? З Беллою? Максе, ти одружений! – його голос став голоснішим, очі блиснули гнівом. Він нахилився вперед, його обличчя спотворилося. – Ти зрадив Дороті? З Беллою?

Макс кивнув, його голова була важкою, як камінь.

– Так. І це не вперше... тієї ночі після весілля... ми теж були удвох. Вона думала, що ти, але це був я.

Дрю завмер, його обличчя побіліло, ніби кров відлила.

– Ти... ти спав з нею на своєму весіллі? І не сказав? – його голос зірвався, руки стиснулися в кулаки. – Ти знав, що я... що я мав на неї види. І ти... ти зрадник, Максе. Не тільки Дороті, а й мені!

Гнів Дрю був як удар – його очі блищали, щоки спалахнули, він відкинувся на спинку стільця, ніби намагаючись віддалитися від друга.

– Я не знав, що робити, – прошепотів Макс, його голос тремтів від провини. – Я заплутався. Вона... вона завжди була поруч, але я не розумів. А тепер... я не можу зупинитися.

Дрю засміявся – гірко, злісно.

– Заплутався? Ти руйнуєш життя всім навколо! Дороті любить тебе, а ти зраджуєш їй з Беллою. І я... я думав, вона для мене. А ти... ти вкрав це в мене!

Його слова були як кинджал – Макс відчув, як дружба тріскається, як лід під ногами.

– Дрю, вибач. Я не хотів...

– Не хотів? – перервав Дрю, його голос став холодним. – Ти зробив. І тепер ти справжній зрадник. Думаєш, я не бачив, як ти дивишся на неї? Але спати з нею на весіллі? Ти хворий.

Макс мовчав, провина душила, страх втратити друга стискав серце. Дрю встав, кинув гроші на стіл.

– Я клянуся, Максе, я не втручуся. Але моя поведінка... вона зміниться. Я не можу дивитися на тебе так само.

Він пішов, його кроки були важкими, і Макс залишився один з провиною, що палала.