35. Перша справжня сварка

Погляд Макса з бару пронизував її наскрізь – його зелені очі були темними, напруженими, щелепа стиснута так сильно, що видно було м’язи на щоках. Він бачив її з Дрю, бачив, як його рука лежала на її талії, як вони рухалися разом, і щось у його обличчі змінилося – від шоку до чогось гострого, як лезо. Белла відчула дискомфорт, що переріс у паніку – що він тут робить? Чому дивиться так, ніби вона зрадила його? Вона не розуміла його емоцій – ревнощі? Злість? Чи просто випадковість? Але його присутність була як магніт, що тягнув її, попри все.

Дрю помітив її відволікання, його рука на її талії стиснулася легше.

– Белло, все гаразд? – спитав він, його голос був близьким, турботливим. – Ти раптом напружилася.

Вона кивнула, намагаючись посміхнутися, але її очі ковзнули назад до бару. Макс рухався – його високий силует у темно-синьому костюмі пробирався крізь натовп, його кроки були швидкими, рішучі. Він підходив до них, і Белла відчула, як її дихання зупинилося. Лорен і Софі танцювали неподалік, їхні посмішки згасли, коли вони помітили його.

– Максе? – сказала Софі, її голос був здивованим над музикою. – Що ти тут робиш?

Він не відповів їй, його очі були прикуті до Белли й Дрю. Він зупинився перед ними, його посмішка була вимушеною, але в ній відчувалася напруга.

– Дрю, старий! – сказав він, його голос був гучним, щоб перекрити музику, але в ньому бриніла фальш. Він потис руку Дрю, його хватка була міцною, майже агресивною. – Давно не бачилися. Як справи в юридичному світі?

Дрю посміхнувся, його рука все ще на талії Белли.

– Максе, приятелю! Чудово. А ти? Що привело тебе в “Нову”?

Макс знизав плечима, його очі ковзнули до Белли – швидкий, гострий погляд, що пронизав її.

– Просто відпочиваю. З друзями. – Він повернувся до Белли, його посмішка стала кривою. – Белло, не очікував тебе тут. У такій... сукні.

Його слова були неявними, але гострими, як укол – він колов, не розуміючи сам, чому. Ревнощі кипіли в ньому, сліпі, неконтрольовані, і він виплескував їх, не усвідомлюючи. Белла відчула, як злість наростає – як він сміє? Після всього, після його шлюбу, після його зізнань?

– Що ти маєш на увазі? – спитала вона, її голос був тихим, але твердим, її очі блиснули викликом.

Макс засміявся – короткий, нервовий сміх, що не дійшов до очей.

– Нічого. Просто... ця сукня. Вона тобі не пасує. Занадто... кричуща. Ти ж не така, Белло. Ти завжди була... стриманішою.

Його слова вдарили, як ляпас – образа, замаскована під турботу, але Белла відчула біль, злість, що розірвала бар’єри. Крики в голові – як він сміє судити її, коли сам цілував її біля каміна?

– Ти що, мій стиліст тепер? – вигукнула вона, її голос став гучнішим, перекриваючи музику. – Чи просто ревнуєш?

Дрю відступив, його очі розширилися.

– Белло...

Але Макс перервав, його обличчя спалахнуло.

– Ревную? До нього? Белло, ти себе чуєш? Ти в цій дешевій сукні намагаєшся привернути увагу, бо не можеш забути минуле!

Його слова були гострими, сліпими від ревнощів, і Белла відчула, як сльози печуть очі, злість кипить.

– Дешевій? Ти... ти ідіот! – закричала вона, її голос зламався. – Ти не маєш права!

Вона вибігла – крізь натовп, її каблуки цокали по підлозі, сльози котилися по щоках. На вулицю – холодне повітря вдарило по обличчю, запах дощу й вихлопів. Вона зупинилася біля стіни, її тіло тремтіло від злості й болю.

Дрю хотів бігти вслід, але Макс різко зупинив його, його рука стиснула плече друга.

– Ні, я піду, – гаркнув він, його голос був хрипким.

Він вибіг на вулицю, знайшов її – Белла стояла, обнявши себе, її волосся розпатлане, очі червоні.

– Белло, – сказав він, його голос тремтів від злості й каяття.

– Іди геть! – закричала вона, штовхаючи його в груди.

Але він не відступив – його руки схопили її, притиснули до стіни, і він різко поцілував її – гаряче, пристрасно, його губи стиснули її, його тіло притиснулося, розриваючи бар’єри. Вона відповіла на мить, її руки стиснули його сорочку, але потім відштовхнула.