33. Дівоча змова

Белла стояла перед дзеркалом у своїй квартирі в Челсі, її пальці нервово поправляли край червоної сукні – короткої, з відкритою спиною, що облягала фігуру, як друга шкіра. Вона не надягала цю сукню з часів Флоренції, коли життя було простішим, без тіней минулого. Але Лорен наполягла: “Дівоча ніч, Белло! Забудь про все, ми тебе витягнемо з цієї ями!” Софі додала: “Ти заслуговуєш на веселощі, а не на самокатування.” Белла посміхнулася своєму відображенню – волосся розпущене хвилями, губи яскраво-червоні, очі блищать від нервів. Вона знала, що подруги мають рацію – після тієї ночі в резиденції, після повідомлення Макса, що палило в телефоні (“ти мені потрібна”), вона тонула в думках.

Телефон задзвенів – Лорен: “Ми внизу! Чекаємо в таксі. Не змушуй нас підніматися!” Белла схопила сумочку, накинула пальто й вийшла в ніч. Нью-Йорк гудів – вогні, клаксони, запах вуличної їжі. Таксі стояло біля під’їзду, Лорен висунулася з вікна, її волосся блищало від великої кількості лаку, посмішка була широкою.

– Белло, ти бомба! – вигукнула вона, коли Белла сіла. Софі поруч кивнула, її темні локони були зібрані, очі теплі.

– Ти виглядаєш приголомшливо, – сказала Софі, її голос був м’яким, але впевненим. – Сьогодні ніяких думок про нього. Тільки ми, музика, танці.

Белла зітхнула, її пальці стиснули край сукні.

– Я намагаюся. Але це... важко.

Лорен закотила очі, її рука стиснула плече Белли.

– Важко? Белло, він одружений! Він грається з тобою, як кіт з мишкою. Ти заслуговуєш на когось, хто буде твоїм, а не крастиме моменти.

Таксі мчало до клубу “Нова” в Мітпекінгу – модне місце з неоновими вогнями, басами, що вібрували в грудях, і натовпом, що танцював до ранку. Белла відчула хвилювання – подруги мали рацію, вона потребувала відриву.

У клубі музика гримала, стробоскопи миготіли, повітря було важким від парфумів і поту. Вони пробралися до бару, Лорен замовила шоти текіли – “Для сміливості!” Софі підняла склянку.

– За нас! За те, щоб Белла забула цього рудого ідіота!

Белла засміялася, її щоки порожевіли, і вони випили. Текіла обпекла горло, але тепло розлилося по тілу, розслаблюючи.

– Він не ідіот, – сказала Белла, її голос був тихим над музикою. – Він... заплутаний.

Софі нахилилася ближче, її очі серйозні.

– Заплутаний? Белло, він одружений. Він має дружину, яка, до речі, дивилася на тебе, як на ворога. Він надсилає тобі повідомлення посеред ночі, а потім цілує тебе біля каміна? Це не заплутаність, це маніпуляція. Ти сильна, ти талановита. Не дозволяй йому зруйнувати тебе.

Лорен кивнула, її рука стиснула руку Белли.

– Слухай Софі. Він вибрав Дороті. Забудь його. Сьогодні ми танцюємо, фліртуємо, живемо!

Белла відчула сльози на очах, але стримала їх. Гостра правда від подруг боліла, але підтримка гріла, як ковдра.

– Ви праві, – сказала вона, її голос тремтів. – Я намагаюся. Але... це болить.

Лорен обняла її, Софі приєдналася.

– Ми знаємо, – прошепотіла Софі. – Але ми тут. Завжди.

Вони пішли на танцпол – музика пульсувала, тіла рухалися в ритмі, Белла віддалася басам, її стегна гойдалися, волосся літало. Сміх, танці, шоти – ніч була їхньою. Підтримка подруг була як якір, гостра правда – як ніж, що різав пута.

Раптом Лорен зупинилася, її очі розширилися.

– О, Боже! Белло, дивися – це Дрю!

Белла обернулася – Дрю стояв біля бару, його посмішка була знайомою, очі блищали. Він помахав, підійшов.

– Дівчата! Який сюрприз! – сказав він, його голос перекривав музику.

Лорен усміхнулася хитро.

– Дрю, приєднуйся! Беллі потрібна компанія.

Белла почервоніла, але Дрю засміявся, його рука торкнулася її плеча.

– З радістю. Танцюємо?