27. Робочий проєкт

Белла сиділа за своїм столом у галереї “АртФлоу”, її пальці швидко бігали по клавіатурі, дописуючи план для наступної виставки – серія інсталяцій про урбаністичну самотність, де художники використовували перероблені матеріали з вулиць Нью-Йорка. Офіс був наповнений тихим гулом – колеги перемовлялися по телефону, принтер дзижчав, а через вікно лилося сіре світло осіннього дня, що відображалося в калюжах на вулиці внизу. Вона любила цю рутину – вона давала їй контроль, якого бракувало в її особистому житті.

Її телефон задзвенів, і вона глянула на екран – номер від Емілі, її начальниці. Белла піднесла телефон до вуха, її голос був професійним, спокійним.

– Емілі, привіт. Що сталося?

– Белло, у мене для тебе новина, – голос Емілі був енергійним, з ноткою захвату. – Тільки що дзвонили з “Іннова Артс Фаундейшн”. Вони хочуть, щоб ми оформили їхню нову виставкову залу в центрі. І вони спеціально попросили тебе як кураторку. Це великий проєкт – бюджет солідний, тема “Міське відродження”, з акцентом на сучасне мистецтво й технології. Ти готова?

Белла завмерла, її серце прискорилося. Це була мрія – самостійний проєкт, де вона могла б застосувати все, що вивчила у Флоренції.

– Звичайно, готова, – сказала вона, намагаючись стримати хвилювання в голосі. – Коли зустріч?

– Завтра о десятій. Вони надішлють деталі. Удачі, Белло. Це твій шанс засяяти.

Белла поклала телефон, її пальці тремтіли від адреналіну. Вона встала, підійшла до вікна, дивлячись на Манхеттен – хмарочоси, що дряпали небо, люди, що поспішали по вулицях, ніби мурахи в мурашнику. Це був її Нью-Йорк, місто, що дало їй біль, але й можливості. Вона посміхнулася собі в відображенні – може, це знак, що життя рухається вперед.

Наступного дня Белла увійшла до офісу “Іннова Артс Фаундейшн” – сучасної будівлі в центрі, з скляними стінами і мінімалістичним дизайном, де повітря пахло свіжою фарбою й кавою. Її зустріла асистентка, молода дівчина з коротким волоссям, що провела її до конференц-залу. Зал був просторим, з великим столом із дуба і видом на Центральний парк, де листя вже жовтіло. Белла сіла, її папки з ескізами лежали перед нею, її серце калатало від нервів.

Двері відчинилися, і увійшов чоловік – високий, у сірому костюмі, з сивими скронями й впевненою посмішкою.

– Міс Моретті, радий вас бачити. Я Алекс Райт, директор фонду. – Він потис її руку, його хватка була міцною, але дружньою. – Ми чули про вашу роботу в “АртФлоу”. Ваш стиль – суміш класики й сучасності – ідеально пасує для нашої зали.

Белла посміхнулася, відчуваючи, як напруга відступає.

– Дякую. Я готова обговорити ідеї.

Вони почали розмову – тема “Міське відродження”, поєднання мистецтва й технологій, інтерактивні інсталяції, що реагували б на відвідувачів. Белла пропонувала свої ескізи – скульптури з перероблених матеріалів, що символізували відновлення міста після криз, проекції, що змінювалися залежно від руху людей. Алекс кивав, його очі блищали від ентузіазму.

– Чудово, – сказав він. – А тепер про спонсора. Наш головний партнер – компанія “Картер Інновашнс”. Вони фінансують проєкт, і їхній CEO хоче бути залученим. Він буде на наступній зустрічі.

Белла завмерла, її серце пропустило удар. “Картер Інновашнс” – компанія Макса. Його прізвище – Картер. Це не могло бути збігом. Вона відчула, як шок пронизує її, як електричний струм, її пальці стиснули папку так міцно, що папір зім’явся. Спонсором виявляється компанія Макса. Вона уявила його за столом, його зелені очі, що дивляться на неї, його голос, що обговорює деталі. Це була пастка – доля знущалася з неї, кидаючи її назад до нього.

– Міс Моретті, все гаразд? – спитав Алекс, помітивши її блідість.

– Так, усе добре, – сказала вона, змусивши себе посміхнутися. Але всередині вирував шторм – шок від несподіванки, відчуття пастки, ніби місто змовилося проти неї. Вона не могла відмовитися від проєкту – це був її шанс, її кар’єра. Але працювати з Максом? Це було неочікуваним поворотом, що міг зруйнувати все.

Наступна зустріч була через тиждень, і коли Белла увійшла до залу, її серце калатало. Алекс привітав її, але її очі шукали його – і ось він, Макс, сидів за столом, його руде волосся акуратно зачесане, костюм ідеально сидів на його атлетичній фігурі. Його зелені очі зустрілися з її, і на мить час зупинився – шок в її очах, здивування в його.

– Белло? – сказав він, його голос був тихим, але впевненим. – Ти... ти кураторка?

Вона кивнула, намагаючись триматися, але відчуття пастки стискало груди. Алекс посміхнувся, не помічаючи напруги.

– Так, містер Картер, Белла Моретті – наша найкраща кураторка. Вона працюватиме над проєктом.

Макс посміхнувся, але його посмішка була напруженою.

– Чудово. Тоді давайте почнемо. – Але його очі не відпускали її, і Белла відчула, як магнітне тяжіння тягне її до нього, попри все.

Зустріч тривала годину – обговорення деталей, ескізів, бюджету. Белла говорила професійно, її голос був рівним, але її пальці тремтіли під столом. Макс коментував її ідеї, його голос був спокійним, але в його очах мелькало щось – здивування, інтерес, щось, що робило її серце битися швидше. Коли зустріч скінчилася, Алекс пішов, залишивши їх удвох.

– Белло, – сказав Макс, його голос був тихим, але наполегливим. – Це несподіванка. Але... я радий, що ти тут. Ми могли б працювати разом. Я маю ідеї для проєкту.

Вона завмерла, її серце стиснулося. Він пропонує працювати разом. Це був гачок, що тягнув її в пастку, з якої вона не знала, як вибратися. Шок і відчуття ув’язнення змішувалися з чимсь іншим – хвилюванням, яке вона не хотіла визнавати.