13. Танці

Світло кришталевих люстр відбивалося від мармурової підлоги, створюючи ілюзію, ніби гості танцюють на зоряному небі. Белла сиділа за столом, її пальці нервово стискали ніжку порожнього келиха шампанського. Алкоголь уже розлився по венах, роблячи світ м’якшим, але не менш болючим. Її щоки горіли, очі блищали від шампанського і тих поглядів, які вона ловила від Макса – швидких, уривчастих, але таких пронизливих, що вони залишали опік на шкірі. Він був там, за головним столом, поруч із Дороті, яка сяяла в своїй білій сукні, ніби королева на троні. Її рука лежала на плечі Макса, її сміх дзвенів, і кожен її жест кричав: “Він мій”. Але Белла знала – відчувала – що його очі повертаються до неї, хоч і на мить, ніби він не може себе стримати.

Дрю, як завжди, був поруч, його присутність – тепла, заспокійлива, але з небезпечним підтекстом. Він відкинувся на спинку стільця, тримаючи в руці келих віскі, і його блакитні очі дивилися на неї з тією сумішшю грайливості й бажання, яка змушувала її серце битися швидше. Алкоголь робив її вразливішою, і вона це знала, але не могла зупинитися – ще один ковток, ще одна посмішка у відповідь на його жарти. Він нахилився ближче, його парфум – свіжий, із нотками сандалу – змішався з запахом шампанського, і вона відчула, як її шкіра реагує на його близькість, як жар повільно розливається по тілу.

– Белло, – сказав Дрю, його голос був низьким, з ледь помітною хрипотою, – ти не можеш весь вечір ховатися за цим келихом. Ходімо танцювати. – Він кивнув у бік танцмайданчика, де кілька пар уже кружляли під ритм музики, їхні сукні й смокінги створювали строкатий вир кольорів.

Белла похитала головою, її пальці міцніше стиснули келих.

– Не впевнена, що це хороша ідея, Дрю. Я… не в настрої.

Він посміхнувся, його очі блиснули, ніби він прийняв її слова як виклик.

– О, давай, Моретті. Ти виглядаєш, як гріх у цій рожевій сукні, і я не дозволю тобі просидіти весь вечір. Один танець. Для мене. – Його голос був м’яким, але наполегливим, і в алкогольному тумані Белла відчула, як її опір слабшає. Вона кинула швидкий погляд на Макса – він розмовляв із гостем, але його очі знову ковзнули до неї, і на мить їй здалося, що в них спалахнуло щось темне, гостре. Ревнощі? Чи це був лише її відчай, підсилений шампанським?

– Гаразд, – сказала вона, ставлячи келих на стіл. Її голос був тихим, але рішучим. – Один танець.

Дрю простягнув їй руку, його посмішка була переможною, і вона вклала свою долоню в його. Його пальці були теплими, міцними, і коли він повів її до танцмайданчика, вона відчула, як її серце прискорюється – не від нього, а від усвідомлення, що Макс дивиться. Вона відчувала його погляд, як фізичний дотик, що обпікав шкіру на потилиці. Танцмайданчик був переповнений, гості сміялися, кружляли, їхні тіні гойдалися на стінах, відбиваючись від золотого світла люстр. Музика стала швидшою, із чітким ритмом, і Дрю притягнув її ближче, його рука впевнено лягла на її талію.

– Ти ж знаєш, що я не найгірший танцюрист, – сказав він, його голос був низьким, майже шепотом, і вона відчула, як його подих торкнувся її вуха. – Просто розслабся, Белло. Забудь про все.

Вона змусила себе посміхнутися, її тіло рухалося в ритмі музики, але думки були деінде. Його рука на її талії була теплою, але не правильною. Вона уявляла інші руки – Макса, його пальці, які колись випадково торкалися її в саду, коли вони були дітьми. Той дотик, короткий і невинний, досі палав у її пам’яті, і тепер, танцюючи з Дрю, вона не могла позбутися відчуття зради – ніби вона зраджує себе, дозволяючи іншому чоловікові бути так близько.

Дрю крутанув її, і її рожева сукня розлетілася, наче пелюстки квітки. Гості навколо посміхалися, хтось навіть плескав, але Белла бачила лише Макса. Він стояв біля головного столу, тримаючи келих вина, але його очі були прикуті до неї. Його щелепа напружилася, а в погляді блиснуло щось – не просто здивування, а щось глибше, темніше. Бажання? Злість? Вона не могла розібрати, але це змусило її серце стиснутися. Дороті стояла поруч, її рука лежала на його плечі, вона щось говорила, сміючись, але Макс, здається, не слухав. Його погляд був на Беллі, і ця напруга, цей заборонений магнетизм, що гудів між ними, робив повітря густим, ніби перед грозою.

Музика сповільнилася, і Дрю притягнув її ближче, його рука ковзнула нижче по її спині, до межі пристойності.

– Ти сьогодні якась далека, – прошепотів він, його губи були так близько, що вона відчула тепло його подиху на своїй щоці. – Що в тебе в голові, Белло?

Вона не відповіла, її очі знову знайшли Макса. Він не відводив погляду, але його обличчя було непроникним, ніби він боровся з чимось усередині. Дороті потягла його за руку, і він нарешті відвернувся, змушуючи себе посміхнутися їй. Цей жест був як удар – Белла відчула, як біль пронизує груди, змішуючись із жаром від шампанського і близькості Дрю. Вона хотіла кричати, хотіла побігти до нього, вирвати його з обіймів Дороті, але замість цього вона лише міцніше стиснула руку Дрю, дозволяючи йому вести її в танці.

– Ти гарно танцюєш, – сказала вона, намагаючись звучати невимушено, але її голос тремтів. Дрю посміхнувся, його пальці ледь стиснули її талію.

– Це тому, що в мене найкраща партнерка, – відповів він, і в його очах було щось більше, ніж просто жарт. Він нахилився ближче, і на мить Беллі здалося, що він може її поцілувати. Її тіло напружилося – частина її хотіла відштовхнути його, але інша, та, що була п’яна від шампанського і болю, шепотіла: “Чому б ні? Може, це допоможе забути”.

Але вона не могла забути. Погляд Макса, той, що обпікав її навіть через усю залу, тримав її міцніше, ніж обійми Дрю. Музика змінилася на повільну мелодію, і пари навколо почали танцювати ближче, їхні тіла гойдалися в унісон. Дрю притягнув її ще ближче, його рука тепер лежала на її попереку, і вона відчула, як його пальці ледь торкаються оголеної шкіри над вирізом сукні. Це було занадто – занадто інтимно, занадто небезпечно. Вона відступила на пів кроку, її рука вперлася в його груди.