9. Покупка

Зранку Белла стояла перед вітриною невеликого бутіка неподалік від Пьяцца делла Синьйорія, де юрмилися туристи, а місцеві гомоніли, попиваючи каву. Рожева сукня на манекені притягувала її погляд, як магніт – шовкова, легка, з вирізом, що обіцяв підкреслити її жіночність, але залишався витонченим. Вона стиснула губи, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Це було безглуздо, майже грішно – готуватися до весілля Макса так, ніби вона йде не як гість, а як та, хто хоче забрати його серце. Але після дзвінка від матері, після тих слів про запрошення, вона не могла просто сховатися у своїй флорентійській квартирі. Вона поїде до Нью-Йорка. Спочатку до батьків, до рідного дому, де запах яблучного пирога Елени і сміх Марко нагадають їй, хто вона. А потім – на весілля. І вона зробить так, щоб Макс побачив у ній не дівчинку, яка бігала за ним із плюшевим зайцем, а жінку, яка завжди його любила.

Белла штовхнула двері бутіка, і маленький дзвіночок задзвенів, вітаючи її. Усередині пахло свіжими тканинами і ледь вловимим ароматом лаванди. Власниця, літня італійка з добрими очима і сивим волоссям, зібраним у низький пучок, посміхнулася їй, ніби одразу зрозуміла, що Белла прийшла за чимось особливим.

— Buon giorno, cara. Шукаєте щось для важливої події? — запитала вона англійською, її голос був м’яким, майже материнським.

Белла кивнула, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Так. Сукню. Для весілля. Щось... що запам’ятається.

Жінка уважно подивилася на неї, її погляд ковзнув по темному волоссю Белли, по її блакитних очах, що виблискували сумішшю страху і рішучості.

— Ходіть зі мною, — сказала вона, ведучи Беллу до вішалок із сукнями, що виблискували в м’якому світлі ламп. — Вам потрібен колір, який говорить. Не кричить, але говорить.

Белла провела пальцями по тканині однієї сукні – смарагдово-зеленої, важкої, але відкинула її. Занадто похмуро. Їй потрібен був відтінок, що дихає життям, що відображає її пристрасть, яку вона ховала роками. Рожевий. Той самий, з вітрини.

— Ось ця, — сказала вона, вказуючи на манекен.

Власниця зняла сукню і простягла її Беллі, посміхаючись.

— Чудовий вибір. Вона як для вас створена. Приміряйте.

У примірювальній Белла скинула свою легку лляну блузку і джинси, відчуваючи, як прохолодне повітря торкається шкіри. Сукня ковзнула по тілу, обіймаючи її, як друга шкіра. Вона повернулася до дзеркала і завмерла. Це була не та Белла, яку вона бачила в дитинстві, не та дівчинка, що дарувала Максу браслети і червоніла від його сміху. Це була жінка – з хвилястим темним волоссям, що спадало на плечі, з блакитними очима, що горіли вогнем, з тілом, яке нарешті позбулося дитячої незграбності. Сукня підкреслювала талію, робила її вищою, витонченішою. Вона уявила, як ступає в ній у весільну залу в Нью-Йорку, як Макс, у своєму ідеально скроєному смокінгу, зупиняє на ній погляд, і його зелені очі темніють від того, що він бачить.

Але страх, як холодна хвиля, накотив одразу за цією думкою. Що, якщо він не помітить? Що, якщо Дороті – ця ідеальна наречена з її холодною красою і амбіціями – затьмарить усе? Белла стиснула кулаки, дивлячись на своє відображення. Ні. Вона не дозволить собі бути просто тінню. Це її шанс – не зруйнувати його життя, а нагадати, що вона існує. Що вона завжди була поруч, навіть коли він цього не бачив.

— Як вам? — голос власниці долинув крізь завісу.

Белла вийшла, і жінка ахнула, притиснувши руку до грудей.

— Bellissima! Ви виглядаєте, як з картини. Вам потрібні туфлі, так? У нас є пара, що ідеально пасуватиме – рожеві, на підборах, із тонкими ремінцями.

Белла кивнула, відчуваючи, як у грудях розквітає трепет. Туфлі виявилися саме такими, якими вона їх уявила – елегантними, з легким блиском, що робив ноги стрункішими, граціознішими. Вона взула їх, і образ склався. Це був не просто одяг – це була зброя. Сукня, щоб привернути увагу. Туфлі, щоб крокувати впевнено. Макіяж, який вона ще купить, щоб підкреслити губи і очі, які він колись вважав дитячими. Це був обряд – підготовка до битви, де вона боротиметься не за його шлюб, а за його погляд.

Вона заплатила, не торгуючись, хоча сума змусила її на мить замислитися. Гроші, зароблені на кураторстві виставок у Флоренції, давали їй свободу, але вона все одно відчувала себе трохи винною за таку розкіш. Вийшовши на вулицю, Белла вдихнула тепле повітря, змішане з ароматом кави з сусіднього кафе. Вона зупинилася біля невеличкої кав’ярні, сіла за столик на терасі і замовила еспресо. Гіркий смак кави повернув її до реальності. Вона думала про Нью-Йорк, про дім Моретті, де Елена, напевно, вже готує обід, а Марко сидить із газетою, бурмочучи щось про політику. Вона уявила, як повернеться туди, як обійме батьків, як запах яблучного пирога наповнить її теплом. Але потім буде весілля. І Макс. І Дороті.

Белла згадала їхню останню зустріч, коли Макс їхав до університету. Його руде волосся, розпатлане, як завжди, його коротке “Будь щасливою, Белло”, і той братерський обійм, від якого її серце розривалося. А тепер він одружується. З іншою. Але в цій сукні, з цими туфлями, вона не буде просто гостем. Вона буде нагадуванням – про їхнє дитинство, про її обіцянку бути поруч, про те, що вона виросла.

Повернувшись додому, коли Флоренція вже потопала в золотих відтінках заходу сонця, Белла розклала покупки на ліжку. Її квартира – маленька, але затишна, з видом на Арно – була її притулком, але зараз вона здавалася надто тісною для тих емоцій, що вирували всередині. Сукня лежала на ліжку, переливаючись у м’якому світлі. Белла приміряла її ще раз, цього разу з новою білизною – червоною, мереживною, яку купила імпульсивно, не думаючи, для кого. Тканина ковзала по шкірі, викликаючи мурашки. Вона уявила, як Макс дивиться на неї – не як на сестру, а як на жінку. Його руки, загрубілі від роботи в бізнесі, торкаються її талії. Його подих, теплий і близький, шепоче її ім’я. Це було заборонено, але від цього тільки сильніше билося серце.

Вона зняла сукню, акуратно повісила її в шафу, готуючи до подорожі. Завтра вона полетить до Нью-Йорка. Спочатку – до батьків, до їхнього будинку в Вестчестері, де вона проведе кілька годин, вдихаючи запах дому, слухаючи сміх Марко і м’які настанови Елени. А потім – весілля. Белла лягла в ліжко, дивлячись у стелю. Її сни були неспокійними – Макс, його посмішка, його відсторонений погляд. Вона прокинулася з його ім’ям на губах, але цього разу страх поступався місцем надії.