Розділ 15. «Свої ?»

Після слів Артема про документи я ще якийсь час дивився на нього, хоча думками був зовсім не в палаті. Я намагався повернутися назад. Не до пострілу. Не до Градова. Навіть не до тієї розмови, після якої я остаточно вирішив відмовитися від справи.

Ще раніше.

До звичайного робочого дня, коли на рецепції з’явився конверт на моє ім’я. Тоді він не здавався початком чогось небезпечного. Просто чергова річ, яку потрібно відкрити, переглянути й вирішити, що з нею робити. У нашій роботі чужі документи постійно потрапляють тобі до рук. Договори, листи, копії виписок, фотографії, записи розмов. Більша частина з них має значення лише для людей, чиї прізвища стоять угорі сторінки.

Цей конверт був іншим.

Я зрозумів це не відразу.

У ньому не було нічого достатньо гучного, щоб одразу викликати поліцію, і нічого настільки очевидного, щоб можна було назвати злочином без додаткових доказів. Просто кілька деталей, які окремо виглядали майже невинно, а разом створювали картину, на яку мені не хотілося дивитися довше, ніж потрібно.

Тоді я був переконаний, що випадково побачив те, чого не мав бачити. Тепер уперше подумав інакше. Можливо, нічого випадкового не було.

Можливо, хтось від самого початку хотів, щоб конверт опинився саме в мене.

— Тарасе.

Я підняв очі.

Крістіна сиділа навпроти й дивилася на мене так, ніби покликала вже не вперше.

— Що?

— Ти знову пішов кудись далеко.

— Думаю.

— Це я бачу.

У її голосі не було роздратування, і саме це змусило мене подивитися уважніше. Ще кілька днів тому вона неодмінно додала б щось про те, що іноді чоловік повертається з роботи додому лише фізично, а головою продовжує сидіти у своєму кабінеті.

Тепер вона просто чекала.

Артем стояв біля вікна, притулившись плечем до стіни.

— Зараз почнеться, — сказав він.

Я перевів погляд на нього.

— Що саме?

— Твоя улюблена стадія. Ти вирішиш перевірити все від моменту створення компанії до прізвища людини, яка першою торкнулася того конверта.

— Непогана ідея.

— Я знав.

Крістіна ледь усміхнулася.

— Він завжди такий?

— Ні. Іноді гірше.

— Дякую за підтримку.

— Я дев’ять років тебе підтримую. Маю право іноді говорити правду.

Дев’ять років.

Я чув цю цифру сотні разів. Артем любив згадувати її, коли хотів довести, що знає мене достатньо добре, аби не вірити моєму «все нормально». Я жартував у відповідь, що за такий термін люди отримують менше навіть за деякі злочини.

Але сьогодні дев’ять років раптом прозвучали інакше. Достатньо довго, щоб не пам’ятати моменту, коли колега став людиною, якій телефонуєш без пояснень. Достатньо довго, щоб не питати, чи приїде він забрати тебе з лікарні.

Просто назвати адресу.

— Я перевірю, хто знав про передачу документів, — продовжив Артем уже серйозніше. — Не тільки в нашому офісі. Поговорю з боку клієнта, подивлюся, хто оформляв передачу, хто погоджував, хто міг бачити листування.

— Сам?

Артем повільно повернув до мене голову.

— Ні. Візьму Крістіну. Вона сьогодні демонструє кращі навички розслідування, ніж ми обоє.

Крістіна подивилася на нього.

— Не втягайте мене у свої юридичні пригоди.

— Пізно.

На її обличчі промайнула усмішка, але майже відразу зникла. Я помітив. Останнім часом я помічав кожну її усмішку так, ніби вони стали чимось, що потрібно запам’ятовувати. Раніше я не думав про те, скільки разів на день Крістіна сміється поруч зі мною. Це було частиною звичного фону нашого життя, як звук кавомашини вранці чи її голос із ванної, коли вона вкотре питала, чи я справді не бачу мокрого рушника.

Тепер кожен такий момент відчувався майже подарунком.

І мене лякало, наскільки швидко людина починає цінувати звичайне, щойно з’являється ризик його втратити.

— Я все одно хочу бачити те, що ти знайдеш, — сказав я Артемові.

— Побачиш.

— Усе.

— Тарасе.

— Усе.

Він зітхнув.

— Добре. Усе. Але не зараз.

— Чому?

Артем подивився на мене так, як останнім часом дивилися майже всі. На пораненого чоловіка, який уперто поводився так, ніби куля була лише незручністю в розкладі.

— Тому що тебе сьогодні вже один раз повернули сюди майже силою.

— Перебільшення.

Крістіна тихо кашлянула. Я глянув на неї.