3. Обов'язок

3. Обов'язок

Пройшов місяць таких приємних розмов, де Фенікса та Потап дивилися один на одного закоханими очима, не ризикуючи освідчитися у своїх почуттях.

Може кожен боявся злякати іншого?

Як там не було, але через цей місяць Потап запросив Феніксу у театр, а після театру нарешт освідчився Феніксі.

Вони поїхали до нього.

Провели чарівні вихідні.

І запланували весілля.

Урочисте весілля під час війни якось не хотілось влаштовувати, тому зупинилися на ідеї "просто розписатися та й все".

Що ж...

Розписалися, І почалася щасливе нове життя, наскільки це дозволяє війна.

Саме війна і перевертає все з ніг з наголову.

А ці регулярні удари по жилих домах, через які люди з тих, що залишилися з початку повномасштабного вторгнення, почали покидати прифронтове місто, впливали на вибір.

Залишитися чи поїхати?

- Феніксо! - звернувся якось Потап до своєї дружини. - Я має обов'язок. Я повинен захищати тебе та своїх батьків. Я буду йти на війну.

- Потапе?.. - здивувалася Фенікса. - У тебе ж бронь від підприємства. Ти потрібен тут, щоб працювати на стратегічному об'єкті оборонного комплексу.

- Кохана, без мене справляться. Я не хочу ховатися. Я не буду чекати, коли відмінять цю бронь, я піду добровольцем. Мій обов'язок захищати тих, хто для мене важливий.

- Як знаєш. Я розумію, що треба. На таких добровольцях, як ти, тримається країна. Україна збереглася завдяки своїм патріотам. Але я не хочу тебе відпускати, бо ти мені потрібен.

- Я повернусь. Обіцяю.

- Я тебе кохаю.

- Я тебе кохаю.

Заховані обійнялися та поцілувалися. Ніби востаннє у своєму житті.

Вранці Потап провів Феніксу до зупинки, зачекав, доки дружина увійде у маршрутку, а сам пішов пішки до місцевого територіального центру комплектування.

Потап пройшов медичну комісію, владнав всі справи з роботою та відправився на навчання, попрощавшись з Феніксою, але вона приїджала до нього на вихідні, які вони проводили в орендованій квартирі.

Через три місяці навчання Потапа відправили на фронт.

Провоювавши місяць, він загинув.

Коли життя подарувало нове щастя, смерть забрало його.

На похоронах Феніксі, яку підтримував її син під руку, стало зле.

- Доню? Ти дуже погано виглядаєш. У тебе токсикоз? Ти вагітна? - запитала свекруха.

- Це через тривалий стрес. - пояснила Фенікса, а сама замислилася, бо давно не спостерігала за своїм здоров'м та не помітила, що менструація-то припинилася.

- Доню, якщо ти вагітна, не роби, будь ласка, аборту. Потап був нашою єдиною дитиною. Якщо ти не вагітна та не народиш, у нас ніколи не буде онуків. Якщо ти вагітна, ми тобі допоможемо. Повертайся до нашої квартири. Навіть можеш ніколи не переїджати від нас. Це і твій дім, бо ти законна дружина нашого сина і він тебе кохав більше за своє життя.

- Якщо я вагітна, я не зроблю аборт. Обіцяю.

Після похорон Фенікса купила тест на вагітність в аптеці та дізналася, що вагітна.

Жінка завжди мріяла про двох дітей: хлопчика та дівчинку.

Якщо народиться ще один хлопчик, вона теж буде щаслива, бо це її дитина, друга, до того ж від коханого чоловіка, якого вже немає. І ця дитина - це та частиночка, яка від нього залишилася.

Це нове життя після втрати іншого.

Життя продовжується.

І продовження Потапа буде у цій дитині.

Тепер Феніксі треба жити для своїх дітей, одна з яких потребує всієї її уваги. 

Щоб заспокоїтись, жінка пірнула у свою творчість та почала нову книгу.

Про нього, про того, кого покохала після сорока.

Через місяць книга була закінчена.

Видавництво одразу схопилося за цей рукопис, написаний зі сльозами на очах та з болем у серці.

Книга принесла успіх та гроші, а ще нові контракти на вже існуючі рукописи, що дозволило Фенікси звільнитися зі своєї роботи за зайтятися своїм бізнесом та приготуванням до народження своєї дівчинки, бо УЗД показувало саме це.

 Коли народилася друга дитина, Фенікса назвала свою дочку Єва на честь "життя".

І почалося це саме інше життя, нове, де Фенікса займалася своїми улюбленими справами: писала книжки, малювала обкладинки до них, підтримувала свого старшого сина та виховувала свою доньку з думкою про її батька.