2. Жити хочеться на повні груди

2. Жити хочеться на повні груди

Фенікса з головою поринула у свою творчість, бо на офіційній роботі почалася відпустка й треба було продуктивно використати цей час.

Звісно, звільнятися з офіційної роботи не було сенсу через лише перші вдалі кроки, які поки що не принесли стабільного прибутку. Так, були підписані контракти, але ж цього замало, щоб жити з прибутку з книг. Треба дочекатися вдалого продажу, нових замовлень з видавництва та отримати комерційний статус в інтернет-видавництві, написавши кілька великих книжок.

Та й взагалі бізнес з написання книжок - досить сумнівний. За нього мало платять, а книжки можна читати безкоштовно в Інтернеті чи брати їх у бібліотеці. А у час повномасштабного вторгнення казки читають, щоб втекти від реальності, у більшості випадків люди цікавляться новинами, тому інформаційні джерела зараз, думаю, найбільш відвідувані.

Що ж, треба реалізуватися, як там ні було, принаймні пробувати та жити на повні груди, щоб потім не звинувачувати себе у бездіяльності.

Час за приємними справами протікає швидко, немов падає з водоспаду, немов летить лавиною по схилам життя.

І знов цей ранок перед роботою, коли Фенікса бігла на свою роботу.

Коли намагаєшся встигнути усюди, постійно ризикуєш запізнитися.

Фенікса відкрила двері свого відділу, зняла зі спини зручну сумку та верхній одяг, пройшлася, вітаючись з усіма, між рядами робочих столів та... побачила його...

Потап вже сидів за своїм столом. 

Зі сусіднім місцем від неї.

- Доброго ранку, Потапе. - привіталася Фенікса.

- Доброго ранку, Феніксо. - відповів їй Потап.

Фенікса поклала свої речі у себе та побігла далі вітатися.

А потім зайнялася своїми робочими обов'язками.

- Ти мені допоможеш з технологією виготовлення цього виробу? - Фенікса звернулася до Потапа.

- Авжеж. Я якраз з таким зіштовхуюсь... Зіштовхувався, коли працював у цеху.

І Потап почав ділитися своїм цеховим досвідом з усіма подробицями.

А потім слово за слово: діалог перекинувся на вільні теми.

Виявилося, що Потапу та Феніксі цікаво розмовлями, що їм цікаво один з одним, що є спільні теми до розмов і не лише по роботі, що Потап виявився романтиком, який малює, а Фенікса вміє оцінювати чужі малюнки, бо сама любить малювати.

Стільки всього спільного з тим, про існування якого навіть і не підозрювала кілька тижнів тому...

Ввечері Потап провів Феніксу до зупинки, дочекався, поки вона "сяде" у маршрутку, та пішов додому пішки.

Фенікса, доїхавши додому, одразу прийнялася писати нову книжку, бо знайомство з новим співробітником не залишило її байдужою. Емоції накривали лавиною, серце колотало, ніби жінка вперше закохалася у своєму житті. Новий сюжет з новими героями, один з яких був точнісінькою копією Потапа, почав вимагати права на існування, оформлюючись рівними рядками у романтичку книгу про кохання.

До самої пізньої ночі.

Фенікса навіть забула, що треба їсти.

Попивши чорного чаю з бергамотом та прийнявши душ, вона лягла спати з думкою про чоловіка на ім'я Потап.

А вранці Фенікса побігла на роботу, щоб зустрітися з тим, хто вже оселився у її серці та не збирався звідти тікати.