1. Несподівана зустріч

1. Несподівана зустріч.

Чи можна жити у війну? Чи можна бути щасливими під час війни?

Питання викликають протиріччя у відчутті життя у самому розумінні того, що відбувається.

Ми живемо. Так, ми живі та живемо. Але знаємо, що можемо померти будь-якої митті.

Ми живі. Поки що.

Ми живемо. Зараз. І від цього це життя сприймається сильніше, а ризик померти гостріше, ніж зазвичай.

Отже, яке це життя у війну? З відчуттям, що завтра може не настати, що треба зробити сьогодні заплановане, бо завтра, може, не вийде здійснити задумане.

Спробувати мені розтягнути мою історію на велику книгу, щоб саме з цієї книги почалася моя нова творча ера, чи хутчіш завершити її, поки я ще жива... Бо ми не знаємо, що буде через мить.

З такими думками жила і Фенікса.

Встигнути дописати, домалювати, встигнути реалізуватися...

А що буде завтра? То вже інше питання. Є зараз і тут. Тут і зараз.

Живи зараз. Цієї миті.

Насолоджуйся життям, яке може несподівано обірватися.

Встигни прожити свій життєвий час, який в тебе ще є.

Так само, як і я, Фенікса намагалася встигнути доробити те, що вже почала, бо боялась не закінчити.

У цю ніч перед понеділком вона набирала свій новий роман, а вранці розпочиналася робота.

Погано розпочинати робочий тиждень з недосипання, але бажання перекреслюють холодний розум.

Як там не було, Фенікса лягла спати за чотири години до пробудження з урахуванням того, що часу на довгі збори (разом зі сніданком) вже не буде.

А через тридцять хвилин почалися вибухи, через які затрясся багатоквартильний будинок.

Що ж... Бігти до тамбуру вже не було сил. І так забрали скільки часу сну.

Погана звичка ігнорувати тривогу, але ж вона майже постійна у цьому прифронтовому місці. Коли ж робити щось, коли взагалі жити?

Ігнорування тривоги вбиває разом з тими російськими ракетами та дронами.

Обов'язково треба оберігати себе. Треба йди до укриттів чи хоча б за дві стіночки... 

Фенікса намагалася заснути, але наполегливі вибухи поруч проганяли цей сон.

Жінка встала, пішла у ванну кімнату, - і в цю мить бахнуло так, що посипалася навіть штукатурка.

Десь пролунали звуки розбитого скла. 

І вибухи припинилися.

Оглядаючи квартиру, Фенікса запевнилася, що її вікна всі цілі, лягла спати, доганяючи свій сон.

Вранці, як завжди, Фенікса побігла на роботу, встигнувши лише випити склянку води.

На роботі у відділ, де працювала Фенікса, прийшов знайомитися з умовами праці та й самою роботою який чоловік. Саме зараз його знайомили з тим, з чим би можливим прийшлося би йому постійно стикатися.

Фенікса спостерігала та підключилася до розмови:

- Погоджуйтеся... нам якраз не вистачає людей. А з роботою зараз важко.

- У мене є робота. Я працюю в цеху. Думаю над тим, чи може перейти до вашого управління.

- Мене Фенікса зовуть.

- А я - Потап. - повідомив новенький, а той співробітник, який щойно пояснював, у чому ж справа на цій роботі, непомітно відсторонився від розмови.

- Приємно познайомитися. - промовила Фенікса.

- Мені теж. - погодився Потап.

- Авжеж, краще, коли є власна справа, але не у всіх вона виходить. - зауважила жінка.

- Так, це правда. У мене були кілька намагань відкрити свою справу, але поки що одні витрати, прибутку не вийшло. Зате тут, на цьому підприємстві, виплачують зарплатню та аванс вчасно. Хотілося мати більший оклад, тому розглядаю можливість перейти до вас.

- Я буду працювати. Вибач. Покликати хлопця, який тобі показував, чим ми займаємося? - запитала Фенікса.

- Я хочу подивитися, що робиш ти та як ти працюєш. - повідомив Потап.

- Добре. Я зараз займаюся цими сповіщеннями про зміну. Цех надсилає нам пропозицію про зміну, а ми її розглядаємо. Якщо погоджуємося, то випускаємо сповіщення про зміну та підписуємо у себе у різних керівників та опрацьовуємо в інших відділах та управліннях, якщо присутнє інше підприємство, воно теж повинно опрацювати ці документи, потім ми підписуємо на комісії та здаємо.

- Потапе! Підійди, будь ласка, треба дещо обговорити. - покликав керівник ймовірного новенького.

- До зустрічі! - попрощався Потап, уважно розглядаючи Феніксу, ніби намагаючись її краще запам'ятати.

- Приходь ще. Буду рада, якщо вирішиш з нами працювати.

Потап пішов, а Фенікса продовжила займатися своїми справами.