Розділ 10

Я мовчала.

Монах, як і раніше, хотів переписати на мене всі свої статки. Не збирався відмовлятися від цієї божевільної ідеї.

- Іра? - знову звернувся він до мене, оскільки пауза затягувалася. - Мої плани не змінилися. Ти в будь-якому разі отримаєш абсолютно все.

- Добре, - пробурмотіла я.

Чи варто відмовлятися?

Мені доведеться протистояти Арсанову. Зовсім скоро. І як це зробити без коштів? Так, і я, і Міша непогано заробляємо. Але мій колишній чоловік володіє куди більш значними ресурсами.

Звичайно, зараз Монах дуже допомагає. Однак хто знає, як буде ситуація розвиватися далі? І які в Монаха плани?

- Коли побачимося? - повторив він своє запитання.

- У мене вільний графік.

- Значить, увечері, - підсумував чоловік. - Рустам прийде за тобою, щоб проводити до мене. Як і минулого разу.

- Зрозуміло.

- Скоро побачимося.

Дзвінок завершився, а я подумала про те, що було б непогано й справді побачити Монаха. По-справжньому. І не важливо, який саме вигляд має його обличчя.

Мені просто важливо знати...

Чому відчуваю поруч із ним настільки дивні й суперечливі емоції? У чому розгадка?

Прибрала телефон. Обняла себе руками. Деякий час стояла на балконі, бездумно дивилася вперед, просто перед собою. Думки понеслися вдалину, емоції остаточно сплуталися.

Стукіт позаду змусив мене здригнутися. Обернулася і побачила Михайла по той бік скляних дверей.

Він помітив, що я вже не розмовляю, тому вийшов слідом за мною на балкон.

- Не відволікаю? - запитав.

Негативно похитала головою.

- Не чекав такого, Іра, - насупився Міша.

- Ти про що?

- У тебе з'явилися від мене секрети, - зітхнув він. - Але ж мене не так уже й довго не було. А тут уже так. Не підозрював, що ти настільки швидко і легко віддалишся від мене.

- Міш, не розумію...

- Що тут розуміти? Варто було мені зникнути ненадовго, як ти завела дружбу з дуже дивними людьми. Чого вартий ось цей... хм, Варвар.

- Припини, - мимоволі посміхнулася. - Ти що, серйозно ревнуєш мене до нього?

- Ну ти ж із ним говорила.

- Ні.

- А з ким тоді? - похмуро поцікавився Михайло. - Скільки ще навколо тебе мужиків в'ється?

- Що на тебе найшло?

- Іро, а чого ти чекала? - хмикнув. - Із весіллям поспішати не бажаєш. Говориш із кимось по секрету від мене. Близько спілкуєшся з бандитом. І це моє блискавичне звільнення з в'язниці. Невже не бачиш, як усе виглядає?

- Як? - повторила на автоматі.

- На що ти пішла, щоб цього домогтися?

- Міш, якщо чесно, - запнулася. - Не впізнаю тебе. Чого ти хочеш домогтися цими звинуваченнями?

- Ір, я тебе не звинувачую. Просто хочу дізнатися правду.

- Тоді питай прямо.

- Ти знайшла іншого чоловіка?

Його запитання поставило в глухий кут.

- Що за дурниці, Міш? Ти сам себе чуєш?

- Звісно.

- Знаєш, мені навіть обговорювати такі дурниці не хочеться. Зараз вистачає проблем важливіших.

- Наприклад?

- Робота, - кинула похмуро. - Вибач, мені потрібно закінчити важливий проект.

Пройшла повз нього в номер, взяла свій ноутбук і зайнялася тим, про що йому сказала. Мені й справді було необхідно дещо завершити.

Хоча зосередитися виявилося набагато важче, ніж я розраховувала. Думки ніби вислизали.

Дивно, ми посварилися на порожньому місці. Хоча не можна було пригадати, коли взагалі сварилися раніше.

Може й ніколи?

За обідом усе налагодилося. Ми разом погодували малечу, трохи погралися з трійнятами. Самі теж почали спілкуватися. Стримано, проте без докорів.

- Вибач, я повівся як дурень, - сказав Міша, обіймаючи мене.

- Нічого, ми з тобою зараз на нервах. Так буває.

Він потягнувся мене поцілувати. А я відвернулася, причому сама не зрозуміла, чому так вчинила. Просто щось накотило і чинити опір пориву не змогла.

Ніби внутрішній рефлекс увімкнувся.

- Іро, - вимовив Міша, теж не розуміючи мою дивну реакцію на нього.

Потрібно було хоч що-небудь сказати, а мені на думку абсолютно нічого не спадало. І забарившись, усе ж вдалося видавити:

- Ой, мені потрібно доробити звіт. Не хочу... відволікатися.

Вислизнула з його обіймів і пішла до ноутбука. Втупилася поглядом в екран, хоча насправді мені хотілося просто провалитися під землю.

Просто зараз.

Як я могла так вчинити? І головне - чому?

Ми ж цілувалися раніше. Це не вперше. Я заміж за цього чоловіка збиралася, а тепер раптом таке. Розумом не усвідомлювала, чому все вийшло подібним чином. Але моє тіло різко відкинуло Михайла.

І це було б логічно, якщо я б закохалася в іншого чоловіка.

Але ж ні. Нічого схожого не відчувала.

"Про Монаха забула?" - промайнула думка в голові.

Дурниці.

Жодних романтичних почуттів до Монаха в мене не було. Дивно навіть просто міркувати на цю тему.

- Щось змінилося, Ір, - сказав Міша, сідаючи навпроти. - Ти ніби... чужа.

Перевела погляд з екрана на нього.

- Ні, ти чого, - похитала головою. - Звідки такі думки?

- Просто відчуваю.

- Міш, вибач, - кивнула на свій ноутбук. - Проект не чекає.

Хоча насправді звіт я давно закінчила. Ще до обіду. А тепер лише вдавала бурхливу активність.

От тільки Міша має рацію. Щось дуже "не так" у наших стосунках, якщо мене так відвернуло від поцілунку з ним.

І як же тепер бути?

Життя виглядало простим і зрозумілим зовсім недавно. А тепер усе розвивається невідомо як.

Потрібно розібратися. Але варто було подумати про це, як пролунав дзвінок у двері номера.

...

- Я відчиню, - сказав Михайло.

Сперечатися не стала. Гостей не чекала. До мене міг хіба що Варвар прийти. Та й то за дорученням Ченця. Але зустріч напевно планувалася на вечір.

- Ір, це до тебе, - почувся голос Михайла.