Розділ 9

- Це довга історія, Іро, - Михайло насупився, уважно вивчаючи моє обличчя. - Ти впевнена, що хочеш усе зараз обговорити?

- Так, - відповіла твердо. - Усе ж питання дуже серйозне. Не щодня дізнаєшся, що твій майбутній чоловік відбував покарання.

- Цікаво, як ти дізналася, - тут Міша якось дивно посміхнувся. - Хто тобі розповів? Про цю історію навіть мої близькі родичі мало знають.

- Хіба має значення, як я дізналася? - зітхнула. - Мене набагато сильніше хвилює те, що ти приховав від мене такий важливий факт.

- Нічого я не приховував...

- Тоді чому відразу не розповів? Михайле, не знаю, що там сталося, але я ж тобі справді довіряла. Ніколи не сумнівалася.

- Тепер це змінилося? - похмуро поцікавився він.

- Тепер я не знаю, що думати.

- Зрозумів, - кивнув. - Тоді давай пройдемо, присядемо і все обговоримо.

Було помітно, що Михайлу не хочеться обговорювати цю тему. Між нами відчувалася напруга. Важкі передчуття охопили мене.

- Я б ніколи не повертався до цієї теми. Не найприємніші спогади, як ти можеш зрозуміти. Хто захоче обговорювати те, як мало не потрапив до в'язниці? Ще й на досить тривалий термін.

Мовчала. Просто дивилася на нього.

- Але ти маєш рацію, Іро, між нами не повинно бути жодних секретів. Ні зараз, ні в майбутньому. Мені варто було одразу тобі про все розповісти, тоді б жодних запитань не виникло.

Він зітхнув і подивився в мої очі.

- Я працював бухгалтером в одній відомій компанії. Ти мої методи знаєш. Ніколи б не став підтримувати шахрайські схеми. А тут помітив, що провертається мій бос... Там не просто шахрайство і несплата податків. Там були речі набагато гірші. Він вибудував усе так, щоб через кілька благодійних фондів красти гроші у хворих дітей. Красти пожертви. Розумієш? Уявляєш, до якої гидоти він дійшов? Звичайно, не можна нікого обманювати. Ні державу, ні звичайних людей. Але ким треба бути, щоб обкрадати хворих дітей? Відбирати в них останню надію на порятунок?

Це й справді жахливо.

Такого початку я точно не очікувала.

- Коли я все зрозумів, то спробував вивести його на чисту воду, - продовжив Михайло. - Але не врахував того, що всі ті брудні схеми мій бос не один провертав. Там було кому його покривати. І з багатьма він щедро ділився. Тож врешті-решт я сам ледь у в'язниці не опинився. Взяти мене було ні за що. Але хіба це когось би зупинило? Мій бос злопам'ятна людина. І зв'язки в нього серйозні. Ось він і постарався зруйнувати моє життя як міг.

- Кошмар, - прошепотіла я. - Як же тобі вдалося врятуватися?

- Один я б нічого не зробив, - сумно зітхнув Михайло. - Але мені дуже пощастило. Якраз у той період, коли проти мене вже запустили кримінальну справу, мій бос не поділився грошима з кимось, хто стояв вище за нього. Нагорі влада змінилася, і тоді його вирішили покарати. Так я із засудженого перетворився на головного свідка у кримінальній справі. Тільки цю справу було відкрито проти мого боса. На жаль, зняти судимість повністю не вдалося. Усього назад не відмотати. Але як ти бачиш, проблем із бізнесом у Франції в мене немає. До в'язниці не відправили. Дали "умовне". А бос отримав по повній програмі. Можливо, і до тебе його ім'я долетіло. Історія тоді була гучна. Уся правда розкрилася. І не без моєї допомоги слідству. Хоча спочатку мене ніхто не бажав слухати. Але після, коли за боса взялися вже по-справжньому, це моментально змінилося.

Тут Міша назвав прізвище, яке я і справді колись чула. Та справа дійсно гриміла в усіх новинах.

Колишній чиновник. Корупціонер. Цинічний злодій, який не гребував красти гроші з фонду, створеного для допомоги хворим дітям.

Значить, саме Михайло тоді допоміг вивести його на чисту воду.

Тепер усе стало зрозуміло.

Як тільки я могла сумніватися? Звичайно, Міша не злочинець. Він чесна людина. Ніколи б не пішов на кримінал. А Монах... звик судити по собі, як і будь-хто з нас. Бандиту важко повірити, що хтось може бути не винен.

- Міша... - пробурмотіла я.

- Вибач, мені варто було раніше тобі розповісти.

- Ні, що ти, - похитала головою. - Розумію, тобі не хотілося згадувати про минуле. Але... ти маєш пишатися тим, що зробив. Якби не ти...

- Ір, проблема якраз у тому, що я не зумів зробити нічого, - сумно усміхнувся Михайло і розвів руками. - Якби не той збіг обставин, якби мій бос вчасно відстебнув хабар туди, куди було потрібно, то мене б закрили за ґратами на довгі роки.

- Не кажи так.

- Це ж правда.

Сперечатися з ним важко.

- Але чому судимість не зняли повністю? - тихо запитала. - Ти ж нічого поганого не зробив. Ще й допомагав слідству.

- Іро, - він стиснув мою долоню. - Вони ж самі цю судимість сфабрикували. Просто потім весь процес загальмували. Інформацію звідусіль прибрали.

- Міша...

- Не хвилюйся, це вже в минулому.

- Так, але...

- І я вільно працюю тут. Тому давай думати про наше майбутнє. Зараз це єдине, що має значення. Згодна?

- Звичайно.

- Коли ми одружимося? - він усміхнувся ширше, набагато веселіше. - Сподіваюся, ти не передумала? Усе-таки я ледь не став кримінальником. Ще й удруге.

- Міш, припини, - розсміялася.

- Спочатку в'язниця в рідній країні. Потім в Англії. Хоча якби мені дали вибір, то я б віддав перевагу Норвегії. Одного разу дивився передачу, де...

Накрила його губи пальцями.

- Усе, досить, - уклала впевнено. - Ніякої в'язниці. Навіть не думай про це. Зрозумів? І не жартуй так. Давай і справді обговоримо наше весілля. Не хочу нічого відкладати.

...

- Добре, - кивнула я. - Давай обговоримо.

- Що сталося, Іро? - насупився Міша. - Думав, ми з тобою все з'ясували, а ти в обличчі змінилася, щойно я заговорив про весілля.

- Ні, чому...

- Я тебе відчуваю, - сказав він. - Що тобі не дає спокою? Розповідай. Будемо разом розбиратися з цим.