Розділ 4

- Вам доведеться підшукати інше житло, - заявив господар квартири. - Завтра в нас починається капітальний ремонт.

Спочатку мені здалося, я щось не так почула. Ні, це точно не могло бути правдою. Особливо у Франції. Тут про все попереджали заздалегідь. У письмовій формі. Кілька разів.

- Зачекайте, - пробурмотіла. - Ремонт? Що це означає... і як я можу встигнути настільки швидко знайти нове житло?

- Розумію, буде важко, проте нічого не можна вдіяти.

- Є закон, - почала було я.

- Аварійна ситуація, - моментально виголосив господар. - Весь будинок визнано непридатним для життя.

- Та як же так? Ваша квартира в повному порядку. Від сусідів я теж ніколи не чула жодної скарги на житло.

- Перевірка була вчора, - кинув господар. - Виявили цвіль.

- Що?

- Цей грибок дуже небезпечний.

- Знаю, проте я жодного разу не помічала нічого схожого на...

- Ви хочете оскаржити висновки комісії? - суворо поцікавився він. - Я все надішлю вам електронною поштою. Ознайомтеся. Повірте, я теж не в захваті від того, що доведеться ставити здачу житла на паузу, а через кілька місяців шукати нових мешканців.

- Пару місяців? - запитала і похолоділа.

Спершу вирішила, що ремонт пройде швидко. Кілька тижнів - і все. Можна буде пожити в друзів.

Але пара місяців - зовсім інша розмова.

- Капітальний ремонт, - пояснив господар. - Нічого не поробиш.

- Слухайте, ви ж не можете просто так виселити нас. Ще й настільки швидко. У мене троє маленьких дітей. Нову квартиру буде знайти не так просто.

Пам'ятала, як ми сюди заселялися. Довелося зібрати цілу гору документів, щоб довести нашу спроможність оплачувати житло.

У Франції існував такий порядок, що якщо заселишся кудись, то виселити тебе вже не зможуть, навіть якщо перестанеш платити за оренду. Точніше можуть. Але після затяжних судових розглядів. І на все це може легко піти кілька років.

Тому знайти квартиру важко. Особливо приїжджим. Потрібен французький робочий контракт. Підтвердження твоїх доходів. Якщо хоч одна довідка відсутня, то ніхто не погодиться мати з тобою справу.

Мені пощастило, що друзі допомогли з першою квартирою.

А тепер... я б могла переїхати до Міші, але проблема полягала в тому, що сам Міша вже переїхав до мене. Перед весіллям ми спеціально підібрали житло побільше. У прекрасному тихому районі.

І раптом такі новини.

- Ремонт, мадам, - заявив господар, даючи зрозуміти, що жодних обговорень бути не може. - Але якщо у вас проблема з житлом, то є варіанти.

- Які? - запитала та сподівалася, що він порадить вільну квартиру в когось зі своїх знайомих.

Усе-таки зараз житло знайти важко. Особливо за такий короткий термін. І навіть якщо знайду - збір чергового пакета довідок потребуватиме часу. Адже всі ці довідки мають бути свіжими. Не старше трьох місяців.

Від напруги вже загуділи скроні, запульсувала потилиця.

- Ви можете звернутися до служби соціального захисту дітей, - незворушно промовив господар. - На період, поки будете підшукувати нове житло, вони допоможуть знайти місце, де ви зможете залишити дітей.

Його відповідь змусила мене замерзнути зсередини.

- Ні, дякую, - насилу видавила. - Я і так що-небудь обов'язково підберу.

- Упевнені? Я б міг...

- Не варто турбуватися.

Завершила виклик, міцніше стиснула мобільний телефон.

У голові билася єдина думка.

Арсанов.

Хто, як не він?!

Це явно його рук справа. І можливо, це його план. Відібрати моїх дітей, використати настільки надуманий, штучно створений привід.

Ну звісно, як же я з самого початку не зрозуміла?

Якась термінова перевірка. Міфічну цвіль раптом виявлено в усьому будинку. Потрібен терміновий капітальний ремонт.

Давид не шкодував грошей. Використовував усі свої зв'язки. Зупинятися він не збирався. Почав домагатися мети. І явно не гребував жодними методами. Гра почалася. Потрібно терміново діяти.

Однак я розгубилася. Не придумала поки нічого кращого, ніж насамперед зателефонувати Михайлу. Звикла ділитися з ним усім, що відбувалося в житті.

Набрала знайомий номер і обімліла.

Абонент перебував поза зоною доступу мережі.

Дивно. Хоча Міша ж збирався на склад. Там іноді пропадало мобільне покриття.

Відправила йому повідомлення і відклала телефон.

- Мамо, що сталося? - до мене підбіг Артур.

- Нічого, - похитала головою. - Завтра в нас починаються пригоди.

- Які? - поруч тут же опинився Антон.

- Ми будемо шукати нову квартиру.

- Навіщо? - здивувалася Анюта. - Ця гарна.

- Нова теж буде гарна, - пообіцяла. - Але спочатку ми поїдемо в готель. Пам'ятаєте, як минулого разу?

- Той, де великий майданчик? - пожвавився Артур.

- Так, - кивнула.

Для малюків там було передбачено багато активностей. Між переїздами з минулої квартири в це житло, нам уже довелося провести тиждень у готелі.

Тепер не залишається нічого, окрім як це повторити.

Гаразд, потрібно обдзвонити знайомих. Раптом підвернеться вільне житло?

Більшу частину дня провела на телефоні. Намагалася що-небудь дізнатися. Навіть знайшла один непоганий варіант, але господар готовий був зустрітися та показати квартиру не раніше наступного тижня.

Погодувала малечу, і знову взялася за телефон. Гортала список контактів. Раптом когось пропустила?

І тут усвідомила, що Міша так і не передзвонив. Набрала його знову - нічого не змінилося.

Дивно. І дуже тривожно.

Невже він досі на складі? Обіцяв раніше повернутися.

На щастя, у мене були номери його колег. Набрала один із них.

- Вибач, Іро, ми самі не розуміємо, куди він зник.

- Що? - нервово зковтнула. - Зник?

- Так, розумієш, уранці приїхав на склад, а потім кудись зник. Ніби крізь землю провалився. Ми вже і вантаж в Англію відправили, і всі питання вирішили. А його досі немає. Думали, до тебе зірвався.