Розділ 1

- Якщо хто-небудь із вас проти весілля Ірини та Михайла, то нехай скаже зараз або мовчить вічно.

Ця фраза змусила мене мимоволі посміхнутися.

Хто з присутніх на церемонії може бути проти? Тут тільки пара наших друзів і мої малюки.

Повернулася і посміхнулася ще ширше, дивлячись на моїх янголят.

От тільки під серцем залишалася важкість. Раніше мені здавалося, заміж виходять лише якщо кохають. Інакше не буде ніякого щастя. Але потім стало зрозуміло, все влаштовано набагато складніше.

Один раз я вже кохала. По-справжньому. І заміж вийшла за того, хто був моїм першим. Єдиним. Усе як у казці. У красивому кіно. Однак щастя жило недовго. І я обпеклася настільки сильно, що більше не тягнуло.

Мій світ тепер - мої діти.

Так я тоді вирішила. Не шукала жодних стосунків із чоловіками. Не думала, ніби когось може всерйоз зацікавити матір-одиначка. Жінка з трьома дітьми. Розлучення залишило в моїй душі таку рану, після якої було важко оговтатися і піти далі. Але я впоралася. Почала з нуля. Змогла домогтися успіху. Хоча довелося важко.

Навчання. Робота. Вимушений переїзд в іншу країну.

Тут я і зустріла Михайла. Він допоміг знайти тренера з плавання для моїх хлопчиків.

- У них чудові показники, - сказав Міша. - Упевнений, це майбутні чемпіони. Такого не навчишся. Природжений талант.

Моїм синам було від кого успадкувати такі здібності. Їхній батько подавав великі надії, коли навчався в університеті. Брав участь у різних змаганнях і звідусіль виходив переможцем, збираючи медалі. Просто потім він обрав бізнес, а не спорт.

Коли Антон і Артур жваво розсікали води в басейні та виробляли там немислимі піруети, мені залишалося лише визнати, що гени беруть своє.

І особливо сильно це впадало в око, коли моя маленька Анюта подібної схильності до плавання не проявляла. Мабуть, пішла в мене, адже я ледве могла триматися на воді.

Трійнята наповнювали моє серце щастям щодня, але я й уявити не могла, що одного разу зустріну чоловіка, який щиро радітиме їхніми успіхами разом зі мною.

Ставлення Михайла підкуповувало. Він допомагав нам, оточував турботою і в усьому підтримував.

Жорстока іронія долі.

Мій колишній чоловік від наших дітей відмовився, вважаючи, ніби я його зрадила і народила від іншого. А Міша зумів знайти з малюками спільну мову, хоча спершу вони поставилися до нього насторожено.

Шкода, я не могла відповісти на почуття Михайла. Відчувала до нього симпатію, вдячність, але... не кохання.

Так йому й сказала, коли він зробив пропозицію.

- Іро, я все розумію, - відповів Міша. - Знаєш, у парі завжди хтось любить сильніше. Не бачу проблеми в тому, щоб у наших стосунках такою людиною був я.

Тепер він доторкнувся до моїх пальців, щоб одягнути каблучку. Наші погляди зустрілися, і на душі знову стало спокійно.

Михайло дарував мені відчуття безпеки.

А ураган емоцій залишився в минулому. І повертатися туди в мене не виникало ані найменшого бажання.

Серце вщент. Душа на осколки.

Ні. Назад вороття нема.

- Оголошую вас чоловіком та...

Однак розпорядник не встиг договорити.

- Я проти! - прогримів хрипкий голос із минулого.

Ні. Напевно, я просто недочула, бо нічого подібного не могло б статися в реальності.

Стіни ресторану, в якому проходила наша скромна церемонія, ніби здригнулися. Світ навколо поплив.

Михайло різко обернувся на громовий голос та холодно запитав:

- Хто ви такий?

Я затремтіла. Повернулася і немов пірнула в минуле. Повернулася туди, де ніколи б не хотіла опинитися знову.

- Я її законний чоловік, - надійшла відповідь, яка змусила мене остаточно заледеніти.

Давид Арсанов. Мій перший чоловік. Батько моїх малюків.

Це дійсно був він. Той, кого я любила найсильніше на світі. Той, кому віддала душу й тіло. Довірилася всім серцем. А потім... цей чоловік мене зруйнував. Знищив.

Ми не бачилися довгий час. Хотілося назавжди стерти його образ із пам'яті. Оскільки Давид був впливовою та дуже заможною людиною, він часто миготів на екрані у випусках новин. Відкривав новий фонд, купував черговий завод, розвивав перспективну компанію.

Я намагалася моментально перемкнути канал, якщо про нього заходила мова. Найсильніше на світі мріяла більше ніколи його не зустрічати.

А тепер він сам мене знайшов.

- Ми розлучилися, Давіде, - рівно вимовила я, не збиралася показувати йому жодного страху.

Арсанов хижак. Він одразу відчує слабкість. І тоді точно не зупиниться.

- Упевнена? - криво усміхнувся чоловік.

І від його запитання стало погано.

А раптом залишилися якісь формальності? Раптом ми й справді досі чоловік та дружина?

Ні, це все дурниці. Він сам надіслав мені всі документи. Ніякої помилки тут бути не може.

Давид підступав усе ближче. Насувався невідворотно.

Високий. Похмурий. В елегантному діловому костюмі. Він рухався так, немов усе навколо належало йому. Явно почувався господарем становища.

Арсанов окинув ресторан байдужим поглядом. Перешіптування присутніх гостей ніяк його не бентежили. Але коли промайнув спалах фотоапарата, він зробив ледь вловимий кивок своїй охороні.

Тільки тут я і звернула увагу на його охоронців.

Спрацювали вони моментально. Скрутили фотографа так, що він навіть пискнути не встиг, і вивели із залу.

- Зйомка заборонена, - рявкнув один із них.

Давид підійшов до мене впритул.

- Вам краще покинути це приміщення просто зараз, - сказав Михайло, міцніше стискаючи мою руку, а потім зробив крок уперед так, щоб закрити мене від палаючого погляду Арсанова. - Забирайтеся, поки я не викликав поліцію.

Давид на нього навіть не глянув. Усю увагу зосередив на моїх очах.

- Ти всерйоз збиралася вийти за нього заміж? - глузливо поцікавився Арсанов.

- Іди геть, - випалила я, відчуваючи, як дедалі важче стає дихати. - Ти не маєш жодного права тут бути.