Розділ 3

Я вийшла з машини Еміна і на слабких ногах поплелась до під'їзду. Не обернулася попри те, що мене магнітом тягнуло назад. Ні, я мушу піти. Маю взяти паузу, щоб з думками зібратися. У голові така каша. Думок багато. А сльози самі котяться по щоках, я навіть не встигаю їх скидати рукою.

Опинившись усередині ліфта, натиснула на потрібний поверх. Дверцята зачинилися. Ліфт поїхав угору, а я притулилася спиною до холодної стінки і заревіла, уткнувшись обличчям у свої долоні.

"У мене нікого немає, Яро"

В Еміна нікого нема!

Він усіх втратив.

Виходить, все було марно?

Від усвідомлення безнадійності в мене на чолі виступив холодний піт. А руки зовсім крижаними стали.

Не пам'ятаю, як вийшла з ліфта і ключем відчинила двері в орендованій квартирі. У коридорі скинула туфлі. Зв'язку ключів кинула на тумбу.

Задзвонив телефон. Якось тремтячими руками зуміла відкрити змійку на сумці. Дістала мобільний і тицьнула пальцем на зелену слухавку.

То була бабуся. Слава богу, що не Олег!

– А чогось ти нам не дзвониш, онученько? Ми з Давидом вже пообідали, встигли погуляти у парку, поспали, а тепер ось прокинулись і знову хочемо їсти. Так, мій хороший? – сказала бабуся. – Хочеш з матусею поговорити?

– Ба… Не треба зараз, – прохрипіла я, але бабуся вже не слухала. Передала слухавку синочку.

– Мамочко! – голос Давида змусив моє серце застукати трохи швидше.

– Привіт, мій солодкий, – тільки та змогла видавити з себе, як з губ зірвався схлип і я поспішила закрити рота долонею, щоб не налякати малюка.

Боляче було розмовляти із сином після всього. Мене нереально штормило на хвилях сильних емоцій після зустрічі з Еміном. Мій майже ідеальний світ, який я так ретельно створила у себе в голові, раптом зруйнувався. Розлетівся на безліч дрібних уламків. І я відчула себе злочинницею – підступною злодійкою, ніби я вкрала у батька його маленького сина, а у сина забрала справжнього батька. І чому ніби? Все так і є, собі ж можна зізнатися?

– Як у тебе справи, малятко?

– Добре, – небагатослівно відповів Давид, відволікся на щось і передав слухавку своїй прабабусі.

– Ярочко, у тебе все добре? Мені здалося, що ти плакала, – стривожилась бабуся і я вирішила розповісти їй про те, як зустрілася з Керімовим на могилі батька. – Господи, три роки минуло! Та як так, га? І що тепер думаєш робити, онуче?

– Не знаю, бабусю.

– Олегу треба розповісти, він у тебе розумний, придумає щось.

Я зітхнула. Втомлено прикрила очі рукою, потерла пальцями перенісся.

– Ба, я все сама скажу, гаразд? Але трохи згодом. Ти поки що йому нічого не кажи.

– Та як я скажу? Олег сьогодні вранці відлетів.

– Куди відлетів?

– Не знаю, онуче. Сказав, у державних справах.

– Дивно. Мені він навіть не дзвонив.

– Зайнятий, мабуть, був.

"Добре, що був зайнятий", – Подумки промовила я, але бабусі нічого не сказала.

Стук у двері став для мене несподіванкою. Я швидко попрощалася з бабусею і потопала в коридор. Проходячи повз дзеркало, глянула на себе у відображенні. Обличчя було червоним, опухлим від сліз.

Застигши навпроти дверей, довго не наважувалася відчинити. У гості я нікого не очікувала, це моє тимчасове житло, про яке ніхто не повинен був знати. Можливо, просто хтось помилився номером квартири, тоді краще якнайшвидше сказати йому про це, так?

Відчинивши замок, я потягла двері до себе. І обомліла, побачивши у дверному отворі Еміна, який щойно з'явився. Мене скував легкий шок. Я повільно позадкувала.

Рішуче ступивши вперед, Керімов увійшов у квартиру і швидко зачинив за собою двері.

Один погляд. Очі в очі.

Емін наблизився, підійшов упритул і обхопив обома руками моє обличчя. Я не чинила цьому опір. Стояла навпроти нього, задерши голову, і дихала через раз.

– Ти що плакала? – Запитав Емін, невдоволений побаченою картиною. Ще б пак! Я й сама собі у дзеркалі не сподобалася хвилину тому.

Я тільки кивнула йому у відповідь, а далі все було як у маренні. Було наче не тут і не зі мною. І це не руки колишнього чоловіка вчепилися в мою талію кліщами, і не його губи в пориві пристрасті накрили мої губи.

Він цілував мене жадібно. Таранив язиком мій рот. Колючою щетиною дряпав шкіру мого обличчя.

Я точно збожеволіла, відповівши на поцілунок Еміна. Не думала про наслідки, а просто цілувалася з колишнім чоловіком так палко, як це колись робила в минулому. Наче не було розлучення. Не було трьох болісно довгих років вдалині один від одного.

Моя футболка впала на підлогу. Слідом за нею полетіла шкіряна куртка Еміна. Переступивши через купу одягу, Емін притиснув мене до стіни.

У полоні його сильних і гарячих рук я розтанула остаточно, а зрадницьке серце помахало білим прапором. Розум ще щось намагався кричати, мовляв, ти не маєш права цього робити. Це зрада! І Олег на неї точно не заслуговує. Він же добрий чоловік і тебе любить по-справжньому. А ти, як остання шльондра, розсовуєш ноги перед колишнім чоловіком в орендованій на два дні квартирі, варто йому знову з'явитися у твоєму житті.

Але я не думала, що буде потім. А думки про Олега одразу ж гнала геть. Адже мене цілував чоловік всього мого життя, від поцілунків якого в мене завжди підгинались коліна, як ось зараз. Я обов'язково про це пошкодую. Можливо, навіть зненавиджу себе за цю слабкість, але як чинити опір тому почуттю, яке я так не змогла вбити в собі за всі ці три роки після розлучення?

Розстебнувши гачки на моєму ліфчику, Емін припав губами до моїх грудей. Я запустила пальці в його волосся на маківці та підставила під поцілунки шию, коли губи колишнього чоловіка поповзли вгору.

Внизу живота горіло вогнем. Мені хотілося якнайшвидше злитися з Еміном в одне ціле, відчути його всередині себе. І стогнати від задоволення, а потім кричати його ім'я на піку насолоди, як колись було раніше.