Епілог

Богдана повільно йшла широкими проходами меблевого гіпермаркету, штовхаючи перед собою візочок. Їхня маленька донечка тихо сопіла, закутана в м'який рожевий плед, який подарувала свекруха. Ще півроку тому вона й уявити не могла, що гулятиме ось так - із візочком, обираючи меблі для їхнього нового будинку.

Вони переїхали кілька тижнів тому, і хоча більшість кімнат уже були обставлені, дечого все ще не вистачало. Наприклад, затишного, м'якого дивана у вітальню, на якому можна було б влаштуватися всією сім'єю і дивитися фільми.

Богдана посміхнулася, дивлячись на свою доньку. Маленьке диво, яке перевернуло їхнє життя з ніг на голову, зробивши його яскравішим. Дитина, яка розтопила навіть серце суворих свекра і свекрухи. Тепер кожен їхній візит супроводжувався не прохолодним мовчанням, а м'якими поглядами й турботливими запитаннями: «А чи не потрібно допомогти з малятком?».

Вона зупинилася біля одного з диванів, провела рукою по м'якій оббивці, уявила, як буде затишно сидіти тут із Демидом, тримаючи в руках теплу чашку чаю, поки їхня малеча повзає по пухнастому килиму.

Демид підійшов, обійняв її за плечі, зазирнув у візочок, де їхня донька продовжувала мирно спати.

- Знайшла щось підходяще? - запитав він, нахиляючись до її вуха.

- Ось цей непоганий, - Богдана вказала на диван, обтягнутий м'якою бежевою тканиною. - Як думаєш, підійде?

Демид уважно оглянув диван, підняв брови, потім кивнув.

- Цілком. Та й до інтер'єру підійде. А головне, він досить просторий для трьох, - додав він, зазирнувши у візок, і його очі пом'якшилися. - Чи, може, для чотирьох? - із хитрою посмішкою подивився на неї.

Богдана хмикнула, злегка штовхнула його в плече.

- Давай хоча б з першою дитиною упораємося спочатку, - тихо розсміялася вона, притискаючись до його боку. - А там подивимося.

Вони постояли так кілька секунд, насолоджуючись моментом тиші та спокою. Богдана відчула, як його рука стискає її плече, і зрозуміла, що нікуди більше не хоче йти. Вона знайшла своє місце в цьому світі, свою сім'ю, своє щастя. І тепер, дивлячись на доньку, що спить у візочку, і відчуваючи поруч тепло чоловіка, вона знала, що вони зможуть впоратися з будь-якими труднощами.

Богдана озирнулася на всі боки, її погляд промайнув рядами диванів, крісел і журнальних столиків. Вона знову подивилася на Демида, який продовжував вивчати обраний ними диван, ніби перевіряючи, чи не упустив якоїсь важливої деталі.

- Гаразд, ти тоді оформлюй замовлення на диван, а я піду крісло в кабінет подивлюся, - сказала вона.

Демид підняв на неї погляд, усміхнувся.

- Знову працювати зібралася ночами? Ти ж у декреті.

Богдана посміхнулася, піднявши підборіддя.

- У декреті, але я не можу просто сидіти без діла. Та й онлайн-школа розвивається швидше, ніж я очікувала. Треба якось тримати планку.

Він похитав головою, але в його погляді читалася гордість. Богдана коротко поцілувала його, потім розвернулася і попрямувала до відділу офісних меблів.

Відтоді як вона пішла в декрет, її життя кардинально змінилося. Спочатку вона почувалася загубленою, сумувала за школою, за своїми учнями. Але одного разу, сидячи на кухні з чашкою кави, їй у голову прийшла ідея - чому б не спробувати записувати онлайн-уроки? Спочатку вона не вірила в цю затію, але вирішила спробувати.

Записала кілька відео, де пояснювала шкільну програму, поділилася своїми методиками навчання, і, на її подив, уже за кілька тижнів її канал почав набирати популярність. Виявилося, що батьки школярів були вдячні за такі докладні та доступні пояснення, а самі діти писали вдячні коментарі та просили нові уроки.

Тепер її канал був справжньою міні-школою, і вона навіть почала замислюватися про створення повноцінної онлайн-школи, з курсами, тестами та інтерактивними заняттями. Вона навіть запросила кошторис на створення такого сайту.

Пробираючись між рядами стелажів і вітрин з офісними меблями, Богдана відчувала, як на душі стає легше. Вона знайшла справу, яка приносила їй задоволення, і це було чудово. В одній із кімнат їхнього нового будинку вона вже облаштувала невеличкий кабінет для запису відео, але її старе крісло було жахливо незручним. Спина почала боліти після кількох годин роботи, і вона твердо вирішила знайти щось комфортніше.

Зупинившись біля ряду стильних офісних крісел, Богдана присіла на одне з них, покрутилася, перевірила висоту підлокітників, м'якість спинки. Зітхнула. Так, ось це вже інша справа. У такому кріслі можна буде проводити навіть найдовші онлайн-уроки і не відчувати втоми.

Вона взяла в руки цінник, потім озирнулася в пошуках Демида. Хотіла порадитися з ним, але той усе ще був зайнятий диваном. Богдана усміхнулася. Ну що ж, значить, доведеться самій прийняти рішення. Вона вже давно навчилася бути самостійною, і цей новий етап у її житті був лише черговим кроком до того, щоб стати ще сильнішою.

- Та ви що... яка несподівана зустріч, - голос, до болю знайомий із насмішкою пролунав за спиною. І по хребту ніби пройшов струм.

Богдана повільно обернулася, заздалегідь знаючи, кого побачить.

Колишня свекруха стояла за кілька кроків від неї, мружачись, ніби Богдана була для неї джерелом неприємного світла.