Глава 62

Богдана озиралася навсібіч, намагаючись збагнути, куди вони їдуть. Автівка звернула на вузьку асфальтовану дорогу, обрамлену високими деревами. Праворуч і ліворуч миготіли високі паркани, доглянуті газони та охайні клумби. Елітне селище — одне з тих, що розташовані в межах міста, проте надійно приховані від сторонніх очей. Вона напружилася, відчуваючи, як у грудях підіймається дивне хвилювання.

— Куди ми їдемо? — нарешті запитала вона, повернувшись до Демида.

Його губ торкнулася загадкова усмішка, але він не відривав погляду від дороги.

— Побачиш, — відповів він спокійно, трохи дужче тиснучи на педаль газу.

Дана насупилася, спостерігаючи, як машина проїжджає повз котеджі, більшість із яких ще будувалися. Десь височіли голі стіни, деінде робітники вкладали бруківку; долинав гуркіт перфораторів і стукіт молотків. Вона відчула, як серце забилося швидше. Що він задумав?

Нарешті Демид пригальмував біля однієї з ділянок. Будинок був майже готовий: світлі стіни, темний дах, панорамні вікна. Проте навколо ще лежали купи будматеріалів: цегла, дошки, бетономішалка. Паркану ще не було, тож ділянка здавалася відкритою і незахищеною.

Демид заглушив двигун, розвернувся до неї й уважно зазирнув в очі.

— Ну що, виходиш? — усміхнувся він, помітивши її розгубленість.

Дана кліпнула, дивлячись на нього з підозрою, а тоді повільно відстебнула пасок безпеки й штовхнула дверцята. Прохолодне повітря торкнулося щік. Вона зробила кілька кроків ще не вимощеною доріжкою, обігнула машину і завмерла, розглядаючи фасад.

— Де ми?

Демид підійшов ззаду, поклав руку їй на плече й нахилився до самого вуха.

— Це наш майбутній дім, — тихо мовив він, обдаючи її щоку теплим подихом. — Я вирішив трохи змінити наші сьогоднішні плани.

Богдана різко обернулася до нього, широко розплющивши очі.

— Дім? Наш? — вона не вірила власним вухам.

— Так, — він усміхнувся і ніжно провів рукою по її плечу. — Його будують уже понад рік. Думаю, ще місяців шість — і завершать внутрішні роботи. Хотів зробити сюрприз трохи пізніше, коли все буде готово, але... — він знизав плечима, а його погляд потеплішав. — Оскільки в нас тепер буде сім’я, я вирішив, що ти маєш бачити, де ми житимемо. Тобі подобається?

Богдана оглянула будинок, відчуваючи, як серце завмирає від щастя. Великі вікна, затишне подвір’я — усе, про що вона колись мріяла. Їй перехопило подих; вона боялася, що зараз прокинеться і все це виявиться лише ілюзією. Казкою, яка не може статися з нею насправді.

Демид зробив кілька кроків уперед, окинув поглядом ділянку, а потім знову повернувся до неї.

— Ось тут, — він указав на місце біля будинку, — можна поставити садову гойдалку. А там, під деревами — пісочницю. Або дитячий майданчик, якщо захочеш.

Богдана судомно видихнула, прикривши рот долонею, щоб не розплакатися. Сльози навернулися на очі, а серце переповнилося вдячністю. Це був не просто будинок. Це було їхнє життя. Їхнє майбутнє. Їхня родина.

— Хочеш подивитися планування? — Демид простягнув їй руку.

Вона ступила крок, потім ще один, відчуваючи, як його пальці переплітаються з її пальцями. І раптом осягнула: все це реально. Її життя, яке так довго здавалося холодним і порожнім, нарешті сповнилося теплом, світлом і любов’ю.

— Так, — прошепотіла вона крізь сльози. — Дуже хочу.

І вони разом рушили до дверей своєї майбутньої оселі, не відпускаючи одне одного й відчуваючи, як їхні серця б’ються в унісон.

Дівчата, ми вже доходимо до фіналу, тож не забувайте підписатися на мою сторінку, щоб не пропускати новини. Також хочу анонсувати, що наступна книга буде 18+, тож якщо ви ще не зареєстровані на сайті, то саме час це зробити, бо книги 18+ доступні тількі повнолітнім зареєстрованим користувачам)))))