Глава 61

Демид зробив кілька кроків уперед, дивлячись на Романа. Його очі потемніли, щелепи стиснулися, вся його поза говорила про те, що він зараз шалено напружений.

- Що ти тут робиш? - його голос був спокійним, але в ньому відчувалася загроза. - Хіба ми не вирішили все? Ти не повинен з'являтися поруч із нею.

Богдана подивилася на Демида, потім на Романа. Вони про щось домовилися? Вона чогось не знає?

Роман усміхнувся, зробив крок уперед, не відриваючи погляду від Демида. Його губи розтягнулися в злісній усмішці.

- Прямо зараз ми говоримо про те, що ти зробив дитину моїй дружині, - процідив він, впиваючись поглядом в обличчя друга. - Нагадаю, що офіційно ми все ще не розлучені.

- Про що він, Богдано? - видихнув Демид, не вірячи своїм вухам.

Дана відчула, як земля йде з-під ніг. Вона подивилася на Демида. Його погляд зустрівся з її, і в його очах вона побачила здивування, і щось іще - можливо, біль? Чи розчарування? Серце поринуло кудись униз. Це не той момент, який вона планувала для одкровень.

- Це... правда? - видавив з себе Демид, голос зірвався на півслові. - Дано?

Вона відкрила рот, але слова застрягли в горлі. Роман помітив її збентеження і, не втрачаючи можливості, продовжив:

- Ой, вибач, я зіпсував сюрприз? Ти ж, напевно, хотіла зробити це красиво? Пінетки в коробочці, тест із двома смужками, рожеві бантики? Ти ж завжди любила ці бабські штучки, Даночко.

Вона відчула, як кров приливає до щік. Злість і сором змішалися в одну гарячу хвилю. Вона готова була вибухнути, але розуміла, що якщо зараз зірветься, то дасть Роману те, чого він домагається - контроль над ситуацією.

Вона зковтнула, заплющила очі на мить, потім видихнула і підняла підборіддя.

- Так, - сказала вона, зустрічаючись поглядом із Демидом. - Я вагітна. І я збиралася сказати тобі. Просто... не так.

Мовчання накрило їх, немов щільна ковдра. Демид моргнув, його очі на мить затуманилися, наче він намагався зрозуміти, чи не помарилося йому це все.

- Чорт... - прошепотів він, відводячи погляд.

Роман фиркнув, похитав головою, і кинув:

- Ну що, вітаю, татусю. Схоже, ти виявився продуктивнішим за мене.

Богдана не знала, як пояснити Демиду, чому не сказала йому раніше. Чи буде він її звинувачувати? Чи буде радий? Вони разом зовсім нічого, вона лише кілька місяців як пішла від чоловіка і ось уже чекає дитину від іншого чоловіка. Просто неймовірно!

- Нам потрібно поговорити, - нарешті сказав Демид, його голос став холодним, майже відстороненим. - Без сторонніх людей, - він зло подивився на Романа. Той лише фиркнув, розвернувся і пішов до своєї машини.

Дана кивнула, затамувала подих. Вона не знала чого очікувати. Демид не схожий на чоловіка, який зречеться своєї дитини. Але що буде з нею? У них навіть побачення нормального не було, що казати про те, щоб разом виховувати дитину?

Демид мовчки відчинив Богдані дверцята машини, відступив убік, чекаючи, поки вона сяде. Богдана опустила погляд, ковзнула всередину салону, влаштувалася на шкіряному сидінні, відчуваючи, як ноги тремтять від напруги. Двері зачинилися, відрізаючи їх обох від зовнішнього світу.

Він сів за кермо, завів двигун, і машина м'яко рушила з місця. У салоні повисла гнітюча тиша. Дана нервово стиснула пальці. Вона не знала, куди він її везе, і не наважувалася запитати. Побачення, про яке вона мріяла останні кілька днів, точно зірвано. Про яку вечерю при свічках може йти мова, коли в голові тисячі запитань, а в серці страх?

Богдана прикусила губу, кинула погляд у вікно. Вони звернули на одну з тихих, зелених вуличок, залишивши позаду галасливий центр міста. Вона подивилася на профіль Демида, на його стиснуті губи, зосереджений погляд. Він виглядав спокійно, але вона знала - це тільки видимість. Усередині нього, найімовірніше, теж буря.

Богдана зковтнула, намагаючись знайти хоч якісь слова, щоб розрядити обстановку.

- Знаєш, - нарешті видавила вона, - у мене з'явилося п'ять учнів для репетиторства після школи. Батьки попросили готувати їхніх дітей до олімпіад.

Демид трохи повернув голову в її бік, його погляд метнувся до неї, потім знову до дороги.

- Це чудово, - сказав він тихо, але в його голосі прозвучала напруга. - Тільки тобі не варто перевтомлюватися тепер. Якщо відчуєш, що тобі важко - кидай усе. У грошах проблем немає.

Богдана завмерла, здивована його словами. Він уже думає про її здоров'я. Про її благополуччя. Але ж він ще не сказав, що думає про найголовніше. Про дитину. Про них.

Вона нервово поправила пасмо волосся, відвела погляд, потім раптом видихнула:

- Ти злишся?

Демид мовчав кілька секунд, а потім повільно повернув до неї голову. Його очі були холодними, але десь глибоко, в їхніх темних глибинах,  вона побачила біль і образу.

- За те, що ти не сказала мені? - вимовив він хрипло, не відриваючи від неї погляду. - Або за те, що Рома дізнався раніше за мене?

Богдана відчула, як усередині все обривається. Серце забилося швидше, руки спітніли. Вона зковтнула, не в силах витримати його погляд.