Глава 57

Богдана з силою тиснула на чортову кнопку ліфта, який уже встиг спуститися вниз. З голови все не виходили кляті жіночі кросівки. Білі, з рожевими смужками.

- Богдано? - Демид зробив крок ближче, насупився, намагаючись зазирнути їй в очі. - Що з тобою? Ти наче привида побачила.

Горло стиснулося, дихати стало важко. Жіночі кросівки. У його квартирі.

- Ти... хіба ти не у відрядженні маєш бути? - прошепотіла вона, відчуваючи, як голос зрадницьки тремтить.

Демид насупився ще сильніше.

- Я повернувся раніше, ніж планував. Справи вирішив швидше, ніж очікував, - він усе ще намагався зрозуміти, що з нею відбувається, і його погляд став жорсткішим. - Богдано, що не так? Це Роман? Скажи мені.

Вона застигла, не знаючи, що сказати. Голова паморочилася, ноги стали ватними. Її погляд метнувся до панелі, ліфт якогось біса застряг на першому поверсі.

- Дано, - Демид зробив крок ближче, його рука потягнулася до неї, але вона відступила, відчуваючи, як холод охоплює все тіло. - Ти прийшла, значить, щось сталося. Ти навіть не подзвонила.

Вона заплющила очі, стиснула кулаки так, що нігті впилися в долоні. Навіщо вона сюди прийшла? Чому вона вирішила, що може просто ввалитися в його життя з цією жахливою звісткою? Вони переспали всього кілька разів, нічого не обіцяли одне одному. І ось тепер вона стоїть тут, на порозі його квартири, де, можливо, перебуває інша жінка.

- Я... я скучила, - раптом вирвалося в неї, і вона одразу ж прокляла себе за цю дурість. Голос прозвучав надто натягнуто, надто непереконливо.

Демид насупився ще сильніше.

- Правда? - повільно промовив він, уважно її роздивляючись. - Скучила?

Вона кивнула, намагаючись не дивитися на нього, але це було неможливо. Його обличчя раптом розгладилося, погляд став м'якшим.

- Підемо всередину, - несподівано м'яко запропонував Демид. - Мама приїхала, ти ж із нею знайома.

Мама? Богдана різко підняла голову, заморгала, намагаючись привести думки до ладу. Значить, це взуття його матері? Її серце завмерло, потім зірвалося з місця, заколотилося, як божевільне. Гаряча хвиля сорому накрила її з головою.

- Мама? - перепитала вона, відчуваючи, як жар піднімається до щік. - Вона тут?

Демид кивнув, його погляд трохи пом'якшився. Він зробив крок назад, відчинив двері ширше, запрошуючи її увійти.

- Так. Вона приїхала на кілька днів, вирішила мене провідати, - усміхнувся він.

Богдана завмерла на порозі, відчуваючи, як ноги підкошуються. Холодний піт виступив на скронях, долоні спітніли. Вона зробила крок уперед, глухо проковтнула клубок у горлі, пройшла повз Демида, намагаючись не зачепити його плечем. Їй було ніяково. З його мамою вона точно зустрічатися не планувала. Вона тут, щоб сказати про свою вагітність.

Дівчата, кілька днів глави будуть виходити без графіку і можливо із затримкою, бо я буду без ноутбуку.