Глава 55

Богдана стояла в шкільному коридорі, тримаючись за стіну. У вухах дзвеніло, серце калатало так, що здавалося, ось-ось вистрибне з грудей.

Вона кинула швидкий погляд на годинник. До початку уроку залишалося всього п'ять хвилин. Внизу живота знову неприємно заворочалося, нудота підступала хвилею.

— Богдано, з вами все гаразд? — пролунав голос колеги, що проходила повз.

Вона натягнуто посміхнулася, кивнула і поспішила в жіночу вбиральню. Щойно двері зачинилися за її спиною, Богдана вперлася долонями в холодний кахель раковини, заплющила очі й глибоко задихала.

Знову нудота. Уже другий день поспіль.

Вона плеснула в обличчя холодної води, зустрілася зі своїм блідим відображенням у дзеркалі. Темні кола під очима, зблідла шкіра. Так, виглядала вона зараз не найкращим чином.

Ковзнула поглядом по своєму животу, по якому пройшлася тремтячими пальцями. Що з нею відбувається? Невже й справді чимось отруїлася на базі відпочинку? Вона спробувала пригадати, що саме їла, але поруч із Демидом нічого не лізло, тож вона налягала лише на овочі...

Вона струснула головою, змусила себе випрямитися і зробила глибокий вдих. Доведеться знову попросити про заміну. Вона дістала телефон, набрала Олену.

— Олено, привіт. Слухай, можеш мене сьогодні підмінити? Я зовсім розклеїлася. Здається, знову отруїлася...

— Знову? Богдано, з тобою все гаразд? Може, до лікаря? — голос Олени пролунав стурбовано.

— Так, я вже записалася на прийом. — Богдана поморщилася і потерла скроні.

— Точно щось не те зі шлунково-кишковим трактом у тебе. Може, до гастроентеролога підеш? — припустила Олена.

— Та я сама не знаю... Напевно, так і зроблю. Спасибі, що підмінила.

Богдана відключила телефон і, зібравши останні сили, викликала таксі. Вирушила в лікарню, до свого терапевта.

— Які у вас ще симптоми, крім нудоти? — запитала лікарка, ковзнувши очима по картці.

— Запаморочення... слабкість, — видихнула Богдана, відчуваючи, як тремтять руки.

— Цикл у вас регулярний? Затримка є?

Богдана розгублено моргнула.

— Цикл... — вона прикусила губу, намагаючись згадати. — Останні місяці суцільний стрес, робота, розлучення з чоловіком... Я якось не відстежувала.

Лікарка глянула на неї поверх окулярів.

— Тест на вагітність робили?

— Що? Ні... — Богдана завмерла. — Це точно не вагітність.

— Упевнені? — запитала терапевт, піднявши брову.

Богдана відчула, як усередині все холоне.

— Так... ну... — вона запнулася. Згадала. Перший раз із Демидом вони, здається, не оберігалися. А потім... та ніч у будиночку.

— Зробіть тест. Про всяк випадок. Якщо він негативний, будемо розбиратися далі, — лікарка залишила ручку й відкинулася на спинку стільця.

Богдана кивнула, намагаючись не видати своїх емоцій.

— Добре.

Аптека виявилася ближче, ніж вона думала. Богдана купила відразу три тести, на випадок, якщо перший покаже щось не те. Руки тремтіли, коли вона діставала упаковку з пакета. Додому добиралася на автопілоті, нічого не бачачи перед собою.

Зачинившись у ванній, Богдана витягла тест, уважно прочитала інструкцію, хоча й так знала її напам'ять. Тремтячими пальцями провела потрібні маніпуляції і поставила тест на край умивальника.

Хвилини тягнулися болісно довго. Світ навколо ніби завмер. Вона дивилася на білу смужку, очікуючи вироку. Спочатку з'явилася одна лінія — чітка, яскраво-рожева. Богдана видихнула, відчуваючи миттєве полегшення.

Але за кілька секунд поруч почала проступати інша. Спочатку ледь помітна, бліда, але з кожною миттю вона ставала все чіткішою.

Дві смужки.

Богдана заплющила очі, серце пропустило удар. Вона вагітна.

Ноги затремтіли, клубок підступив до горла.

— Ні... —прошепотіла вона, не вірячи своїм очам.

У голові проносилися думки. Як бути? Що робити? Як сказати Демиду? Як усе пояснити?

Вона стиснула тест у руках, ніби від цього могла змінитися реальність. Раніше вона мріяла про дитину, уявляла, як буде з любов'ю вибирати одяг, як чоловік готуватиме їй імбирний чай, коли стане погано. Але зараз...

Зараз у неї не було ні чоловіка, ні впевненості в майбутньому. Тільки лякаюча невідомість і все ще гіркий осад від недавнього скандалу з Романом.

Богдана відчула, як сльози підступають до очей. Вона підняла погляд на своє відображення в дзеркалі. Страх, сумнів, але десь глибоко всередині — крихітна іскра надії.

— Що ж тепер робити? — прошепотіла вона, намагаючись оговтатися. А потім швидко обмотала туалетним папером упаковки від теста і кинула у відро для сміття, щоб її сусідка нічого не побачила.