Глава 54

Демид сів за кермо, до болю стиснувши шкіряну обшивку керма. Його груди все ще ходили ходуном, а в скронях пульсував відголосок недавнього скандалу.

Сцени з Романом і Вадиком прокручувалися в голові, немов заїжджена плівка. Він знав, що друзі зараз перемивають їм кістки, засуджують, таврують зрадниками. І хоча він зробив свій вибір свідомо, у роті залишався гіркий, металевий присмак розчарування в людях, яких він вважав близькими.

Богдана влаштувалася на пасажирському сидінні, максимально втиснувшись у крісло.

Вона натягнула довгі рукави кофти на долоні, намагаючись приховати дрібне тремтіння пальців.

Коли вона зловила його швидкий погляд, то лише вимушено ворухнула губами, не в силах вимовити ні слова. Тиша всередині автомобіля тиснула на неї сильніше, ніж презирливі погляди, які вони залишили на порозі бази відпочинку. Богдана зовсім не розуміла, що тепер буде з її життям.

Демид вирулив на шосе, і Богдана відчула, як їй стає нестерпно спекотно. Обігрівач працював на повну, наповнюючи салон сухим повітрям. Вона зітхнула і відвернулася до вікна, де ніч проносилася повз розмитими смугами світла від зустрічних фар.

Поступово до задухи додалося дивне, липке відчуття нудоти. Усе всередині переверталося. Перед очима знову і знову спалахувало обличчя Романа — спотворене люттю, з налитими кров’ю очима. Погляди колишніх друзів, сповнені німого докору. Серце заколотилося так сильно, що стало боляче в ребрах.

Коли Демид різко переїхав в іншу смугу, Богдану кинуло в жар. Вона зціпила зуби, відчуваючи, як до горла підкочує напад нудоти. Заплющила очі, намагаючись вгамувати шлунок, але ставало тільки гірше. Різкі рухи машини та аромат освіжувача, який раніше видавався приємним, тепер дратували її до запаморочення.

— Зупини... — прошепотіла вона, не розплющуючи очей.

Її рука судорожно потягнулася до кнопки склопідйомника. Повітря. Їй терміново було потрібне холодне повітря.

Демид миттєво кинув на неї погляд, насупився, помітивши її мертвенну блідість.

— Богдано? Що сталося? — його голос звучав глухо і стривожено.

— Зупини, — повторила вона вже голосніше, хапаючись за підлокітник. — Мені погано.

Його пальці тут же рвонули кермо вправо і машина різко завмерла на узбіччі.

Богдана відстебнула ремінь і буквально вивалилася з салону. Вона жадібно вхопила нічне повітря ротом, прикрила очі, намагаючись заспокоїти дикий ритм дихання. Її трясло. Голова йшла обертом, а земля під ногами здавалася хиткою.

За секунду вона почула, як грюкнули водійські двері. Швидкі кроки. І тут же — велика, гаряча долоня лягла на її плече.

— Богдано, — голос Демида був хрипким, але напрочуд спокійним. — З тобою все гаразд? 

Вона трохи випросталася, провела долонею по обличчю, витираючи холодний піт. Кров стукала у скронях, як молот.

— Усе нормально... — вона зробила глибокий, хворобливий вдих. — Просто... стало дуже погано. Перегрілася в лазні, напевно. І цей стрес...

Він мовчки кивнув, але не відійшов, продовжуючи стояти поруч, обпалюючи своєю присутністю в цій нічній тиші. Богдана підняла голову, зустрівшись із його темними  очима. Відчула, як серце знову пропустило удар — тепер уже з іншої причини.

— Може, води? — Демид кивнув на освітлене вікно цілодобового кіоску неподалік. — Хочеш попити?

Вона слабко кивнула, спостерігаючи, як він швидко попрямував до кіосу. Богдана знову вдихнула на повні легені. Нудота потроху відступала, залишаючи по собі лише жахливу втому.

За хвилину Демид повернувся з двома пляшками в руках.

— Тримай. Не знав, яку ти любиш більше, — він простягнув їй обидві. — Газовану чи звичайну?

Вона взяла одну, зробила кілька обережних ковтків. Холодна рідина розлилася по горлу, приносячи омріяне полегшення. Перед очима нарешті перестaло плисти.

— Дякую, — прошепотіла вона.

— Поїхали далі? — запитав він, продовжуючи дивитися на неї з прихованою тривогою. — Чи, може, все-таки в лікарню?

Вона заперечно похитала головою, допила воду і повернулася в машину. Напруга, яка на мить відступила, знову почала заповнювати простір навколо них. Коли вони знову рушили по шосе, Демид, не відриваючи погляду від дороги, простягнув руку, знайшов її холодну долоню і міцно стиснув пальці. Богдана коротко видихнула і затремтіла від цього жесту.

— Що тепер буде? — вирвалося в неї те, що мучило її найбільше. Вона не розуміла їхнього статусу, їхнього майбутнього. Хто вони? Коханці? Друзі? Чи просто двоє людей, що спалили всі мости?

— Я думаю... — Демид почав відповідати, але в цей момент тишу салону розірвав різкий дзвінок його телефону. — Вибач, це з роботи.

Він прийняв дзвінок. Фрази були короткими, уривчастими. Богдана бачила, як він миттєво підібрався, став серйозним, майже суворим. Коли він закінчив розмову, то винувато глянув на неї.

— Вибач, Дано. Терміновий виклик на об'єкт, там якась аварія з обладнанням. Я відвезу тебе додому, добре?

Вона відчула укол розчарування, який намагалася приховати за мовчазним кивком. Відвернулася до вікна. Настрій став ще похмурішим. За десять хвилин Демид уже припаркувався біля її під'їзду. Він потягнувся до неї, легко поцілував у скроню і ніжно поправив пасмо волосся.