Глава 45

На виході з парку Богдану підстерегла нова неприємність, яка остаточно перетворила цей день на катастрофу. Ледве вона минула ковані ворота центрального входу, намагаючись впоратися з тремтінням у руках після побаченого на містку, як врізалася майже ніс до носа у знайому постать.

Маленький тер’єр на яскраво-рожевому повідку роздратовано гавкнув, задерши мордочку, а поруч із ним, міцно тримаючи рулетку, стояла Марія Іванівна. Свекруха виглядала як завжди бездоганно: дороге пальто, ідеально вкладене волосся, новенькі чобітки та сумочка.

Богдана зупинилася як укопана. Їхні погляди зустрілися, і Дана зрозуміла — спокійної розмови не буде. В очах колишньої свекрухи палала злість, ненависть і таке презирство, ніби перед нею був не член сім'ї, а прикра помилка природи.

— Яка зустріч! — з отруйною усмішкою процідила Марія Іванівна, повільно оглядаючи Богдану з ніг до голови. — Непорядна жінка!

Дана здригнулася від несподіванки й цього відвертого хамства, але залишилася стояти, не рухаючись. Перехожі почали сповільнювати крок і обертатися.

— Що ж ти мене заблокувала, а?! — свекруха зробила крок вперед, буквально шиплячи слова Богдані в обличчя. — Сміливості не вистачає вислухати правду? Ромчик мені все розповів. Як ти крутиш романи з іншими мужиками, поки він намагався врятувати ваш шлюб! Совісті в тебе взагалі немає! Бідний хлопчик, він місця собі не знаходить, а ти вже встигла до іншого у ліжко стрибнути!

Богдана справді заблокувала номер Марії Іванівни ще три дні тому. Та спочатку дзвонила без зупину, вимагаючи «негайно повернутися додому і покаятися», а потім почала надсилати мерзенні повідомлення, детально описуючи всі недоліки Богдани як дружини та господині.

Дана відчула, як гаряча хвиля злості піднімається в грудях, витісняючи страх. Стримувати себе, бути «мудрішою» і «терплячішою», як її вчили роками, більше не було сил.

— Взагалі-то, — голос її здригнувся від емоцій, але вона зусиллям волі змусила себе говорити твердо, — це ваш Рома першим почав. Він зрадив мене. Принижував роками. Не поважав ні моїх почуттів, ні моєї праці. Як і ви, Марія Іванівно. Ви ніколи не бачили в мені людини.

— Ах ти невдячна погань! — свекруха скрикнула так голосно, що собака знову залився гавкотом. Вона махнула рукою, немов хотіла вліпити ляпаса, але в останню мить зупинилася. — Ти жила в нас на всьому готовому! У квартирі, яку ми синові купили! Ти практично не працювала,  сиділа на шиї в Ромчика! Ти хоч уявляєш, скільки він на тебе витратив?!

Богдана глибоко вдихнула. Горло пекло від образи, а в очах на мить потемніло, але вона не відвела погляду.

— Знаєте що? — видихнула вона, насилу утримуючи голос рівним. — Я вам усе життя мала бути вдячною за кожен шматок хліба? Вам не здається, що це цілком нормально, коли після весілля дружина переїжджає до чоловіка? Що чоловік має забезпечувати свою сім'ю, поки дружина створює йому тил? То до чого ці принизливі закиди зараз? Я не винна в тому, що ви свого сина не змогли порядною людиною виховати. Ви виховали егоїста, який не знає слова «вірність».

— Та як ти смієш! — свекруха почервоніла, її обличчя перекосилося від люті. Вона злісно смикнула повідець, так що песик завизгнув від болю.

Навколо вже зібрався невеликий натовп. Дані було до смерті соромно за цю публічну сцену, за цей крик посеред вулиці. Але разом із соромом прийшло дивне відчуття свободи. Досить. Досить мовчати й ковтати образи заради ефемерного «миру».

— Мені соромно тільки за одне, — твердо сказала вона, дивлячись прямо в розлючені очі жінки, — за те, що я стільки років дозволяла вам собою зневажати. Що дозволяла вам поводитися зі мною як із прислугою і терпіла ваші нескінченні повчання. Я робила це через кохання до вашого сина і через дурне бажання мати справжню родину.

Марія Іванівна стиснула губи в тонку, білу лінію, не в змозі підібрати слів від такої зухвалості. Богдана підняла голову вище. Настрій після побаченого в парку і так був гіршим нікуди, тому вона вирішила йти до кінця.

— Я щаслива, що більше не маю до вашої сім'ї жодного стосунку, — вимовила вона спокійно, відчуваючи, як з кожним словом з серця падає камінь. — І вам раджу якомога швидше забути, що я колись була частиною вашого життя. Сподіваюся, ваша наступна невістка буде саме такою, як ви мрієте — безсловесною лялькою. Але чомусь мені здається, що інша жінка на моєму місці не терпітиме ваших причіпок і тижня. Свекруха з вас, щиро кажучи, нікудишня. Ви — найзлісніша і найхолодніша жінка з усіх, кого я мала нещастя знати!

Богдана розвернулася на підборах і пішла геть, не озираючись. За її спиною ще довго лунала лайка Марії Іванівни та істеричне гавкання собаки, але ці звуки вже не мали над нею влади.

Груди стиснуло від тяжкості пережитого стресу, але разом із цим, крок за кроком, зростало й інше, незнайоме раніше почуття — полегшення. Нарешті вона це зробила. Вона не просто пішла від Романа, вона розірвала ланцюги, якими ця родина тримала її волю.

Якщо подобається книга, не забувайте ставити зіроку біля обкладинки книги, щоб я бачила вашу реакцию!