Глава 41

Богдана сиділа за невеликим кухонним столом, обхопивши долонями гарячу чашку з чаєм.

Вона спостерігала за Алісою. Дівчина рухалася кухнею легко й енергійно: розкладала в холодильник  йогурти, зелень та фрукти, наспівуючи щось собі під ніс.

— Алісо, вибач, я тут без тебе трохи погосподарювала… — несміливо почала Богдана, кивнувши на вимиті тарілки. — Вчора було зовсім зле, а сьогодні Демид допоміг зі сніданком.

Сусідка обернулася, сяючи привітною усмішкою.

— Та ти що, забудь! Навпаки, круто, що ти обживаєшся. Я тільки «за», щоб на кухні панувало життя. Нам потім треба буде обговорити спільні витрати: мийні засоби, інтернет — щоб усе було по-чесному.

— Так, звісно, без питань, — кивнула Богдана.

Вона роздивлялася Алісу. Дівчина здавалася милою, відкритою і, вочевидь, була молодшою за Богдану років на п’ять-шість.

Дивлячись на неї, Богдана раптом відчула, як на серце лягає важка туга.

Ще тиждень тому вона була господинею величезної квартири, планувала майбутнє (нехай і примарне), а тепер… Тепер вона, доросла заміжня жінка, повернулася до тієї ж точки, з якої починала після університету. Живе з сусідкою в орендованій «панельці», ділить полиці в холодильнику і вираховує ціну за інтернет. Добре хоч кімнати окремі, а не як у гуртожитку.

Ця думка про власну «неуспішність» і кроки назад боляче колола самолюбство. Вона почувалася так, ніби її життя просто стерли гумкою, залишивши лише чистий аркуш.

Аліса тим часом закінчила з продуктами, зачинила холодильник і, підморгнувши, сіла навпроти. Її обличчя раптом стало серйозним, хоча в очах танцювали бісики.

— Богдано, слухай, ми дорослі люди, тож давай одразу про правила. Головне моє прохання: якщо плануєш приводити мужика з ночівлею — попереджай заздалегідь. 

Богдана відчула, як обличчя миттєво спалахнуло. Вона різко замахала руками, мало не розхлюпавши чай.

— Ні-ні, ти що, не хвилюйся! У мене нікого немає. І не планується. Найближчим часом так точно. Навіть не думай про це.

Аліса здивовано підняла вищипані брови, спершись підборіддям на долоні.

— А Демид? Ви що, не разом?

— Він просто друг родини, — занадто швидко і занадто голосно відповіла Богдана, відчуваючи, як щоки заливає фарба. — Він просто… допоміг мені в скрутний момент. Я нещодавно пішла від чоловіка, — зізналася вона, опустивши очі й важко зітхнувши. — Тому в мене зараз зовсім не той стан. Ніяких романів. Мені б з колишнім розібратися до кінця, вижити просто.

Аліса відпила кави, не зводячи з Богдани уважного погляду. Пауза затягнулася. Сусідка нахилилася ближче через стіл, і її настрій помітно змінився — очі заблищали від цікавості.

— Ось воно як… — протягнула вона. — Слухай, мені його сестра, про нього стільки розповідала! Який він надійний, серйозний, порядний. Вона все хотіла нас познайомити, але він постійно на об'єктах, вічно зайнятий. Казала, що він важкий на підйом у плані знайомств. І тут — бац! Виявляється, він приїжджає до моєї нової сусідки бо вони друзі… Це ж доля, не інакше!

Богдана натягнуто посміхнулася, відчуваючи, як пальці на чашці мимоволі стиснулися сильніше. Усередині щось неприємно похололо.

Чому від цих слів стало так прикро? Наче хтось прямо зараз, на її очах, намагається накласти лапу на те, що… що взагалі-то їй не належало. Але серце чомусь занило, як відкрито рана.

Аліса, не помічаючи її реакції, продовжувала, дедалі більше захоплюючись темою:

— Тож, якщо ти в ньому не зацікавлена — ну, ти ж кажеш, що він просто друг  — то розкажи мені, що він за людина? Що йому подобається? Які дівчата в його смаку? Він же ні з ким не зустрічається, так? Його сестра казала, що він одинак. Дивно навіть. Такий красень, і вільний. До речі, тіло в нього… ммм, я встигла розгледіти його. Відразу видно — не офісний планктон, справжній чоловік.

Богдана дивилася на дно своєї чашки і відчувала, як у ній закипає тихе, незрозуміле роздратування. Їй хотілося, щоб Аліса замовкла. Негайно. Ділитися з цією яскравою, самовпевненою дівчиною своїми знаннями про Демида їй не хотілося абсолютно.

Ні, це було її. Тільки її.

— Ну, я не дуже добре розбираюся в чоловічих уподобаннях, — сухо сказала Богдана, намагаючись тримати голос рівним. — У Демида непростий характер. Він закритий. Я про нього знаю не так багато, як тобі здається. Він більше друг мого колишнього чоловіка, ніж мій.

Вона різко встала, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Ноги трохи тремтіли — чи то від хвороби, чи то від емоцій.

— Я піду в кімнату. Мені треба відпочити. Голова знову розболілася, мабуть, температура повертається.

— Звісно, звісно! — Аліса миттєво переключилася в режим турботи. — Йди лягай. Якщо щось знадобиться — кажи, у мене повна аптечка. Я тобі ще трав’яного чаю пізніше заварю.

Богдана лише кивнула і майже втекла до себе. Зачинивши двері, вона притулилася до них спиною. У голові пульсувала фраза Аліси: «Вона хотіла нас познайомити».

Раптом Богдана з болючою чіткістю усвідомила: Демид — вільний, успішний і привабливий чоловік. Навколо нього завжди будуть такі, як Аліса. Яскраві, легкі, без багажу зрад і зруйнованих шлюбів. А хто вона? Вчителька з купою проблем, яка щойно втратила все.