Глава 36

Наступного дня Богдана пішла на роботу, але кожен крок давався їй із зусиллям. Голова була важкою, ніби налитою свинцем, а горло пекло так, що було боляче навіть ковтати воду.

Вона ледве досиділа до кінця уроків. Весь день вона намагалася зосередитися на граматичних конструкціях та правильній вимові учнів, але думки розліталися, як налякані горобці.

Вона зовсім забула, що збиралася підійти до Стасі з десятого «А». Дівчинка давно просила про додаткові заняття, і Богдана нарешті була готова погодитися, але хвороба та втома вибили це з голови.

Раніше вона завжди відмовляла батькам, які благали взяти їхніх дітей на репетиторство для підготовки до ЗНО. І причиною цього був не брак часу, а Роман.

Він ненавидів, коли вона присвячувала свій час комусь іншому. Будь-яка її активність поза школою сприймалася ним як особиста образа або замах на його комфорт. Роман не терпів її вечірніх посиденьок над зошитами, а про приватні уроки навіть чути не хотів.

— Богдано, нащо тобі це? — буркотів він, коли вона заїкалася про додатковий заробіток. — Я що, тебе погано забезпечую? Моїх грошей не вистачає на твої шпильки? Це ж смішно — солідна жінка, дружина керівника, і будеш за пару сотень гривень панькатися з чужими недоростками? Не ганьби мене.

Він наполягав, щоб вона обмежилася мінімумом годин, а краще — перейшла на пів ставки. Його аргументи завжди зводилися до одного: «Ти повинна бути вдома, коли я приходжу».

— Якщо тобі вже так нема чим зайнятися, — кидав він, не відриваючись від телефону, — то давай нарешті про дитину подумаємо. Думаю, ми вже достатньо дозріли, щоб ти сиділа в декреті, а не бігала по школі.

Зараз, сидячи в порожньому класі й дивлячись на дошку, Богдана відчувала глуху лють на себе. Вона йшла танцювала під його дудку, крок за кроком здаючи власні позиції, власну професійну реалізацію. І водночас вона відчувала полегшення. Яким же щастям було те, що їй вдалося виторгувати цей «ще один рік» перед вагітністю.

Вона дуже хотіла випустити свій 11-Б. Вона вела їх з сьомого класу, знала кожну їхню таємницю і хотіла особисто вручити їм атестати. Звісно, Роману вона озвучила зовсім іншу причину — ту, яка не підлягала обговоренню. Сказала, що лікар знайшов якісь відхилення в аналізах і призначив тривалий курс гормональної терапії та вітамінів, без яких вагітність була б ризикованою. Тільки це його вгамувало.

Якби вона піддалася тоді... зараз би вона була не просто бездомною вчителькою, а вагітною або з немовлям на руках, повністю залежною від людини, яка її зрадила. Від цієї думки по шкірі пройшов мороз, який не мав стосунку до застуди.

Богдана  підвелася, вимкнула світло в кабінеті й зачинила двері.

Треба було їхати додому. Вірніше, у ту кімнату, яку вона тепер називала домом. Голова гуділа все сильніше, а в кишені чекав телефон із повідомленням від Демида: «Заїду за гаманцем близько сьомої. Тобі щось купити?»

Вона не відповіла. Просто не мала сил навіть натиснути на кнопки.