Глава 30

Понеділок почався з відчуття крихкої рівноваги. Батьківські пиріжки в сумці та тепло маминих обіймів все ще зігрівали, але Київ зустрів холодним вітром і робочою метушнею.

Богдана відпрацювала зміну в школі, намагаючись не помічати перешіптувань у коридорах. Вона навчилася дивитися крізь людей — це була її нова суперсила.

Після уроків вона, як і планувала, поїхала до Каті — своєї давньої подруги, яка без зайвих запитань дозволила їй перекантуватися кілька ночей до переїзду.

Вони сиділи на маленькій кухні Катіної орендованої квартири на Позняках. На столі холонув чай, а повітря було наелектризоване відвертістю. Богдана щойно закінчила свою розповідь — без прикрас, але без подробиць про Демида, і з усією правдою про Романа та його «подвійне дно».

Катя слухала, затамувавши подих, і час від часу нервово помішувала ложечкою в чашці.

— Я просто… я не можу в це повірити, Дано, — Катя похитала головою. — Рома? Ідеальний Ромчик, який на кожному дні народження проголошував тости про те, як йому пощастило з дружиною? Це ж у голові не вкладається. Він завжди здавався таким… непохитним. Взірцем чоловіка.

Богдана лише гірко посміхнулася, розглядаючи візерунки на блюдці.

— Взірець виявився з дефектом, Кать. Просто фасад був занадто дорогим, щоб хтось помітив гниль усередині.

Катерина зітхнула і раптом відвела погляд. Її голос став тихішим, у ньому з’явилися нотки сорому.

— Знаєш… я зараз відчуваю себе повною дурепою. Бо я ж тобі заздрила. Всі ми заздрили, — вона обвела рукою свою скромну кухню. — Я дивилася на твої фото з відпусток, на ваші сторіз… І порівнювала зі своїм життям. Мій Ігор — простий офісний планктон. Квіти я бачу тільки на восьме березня і день народження. Ми живемо в цій орендованій «однушці», за яку я плачу половину оренди зі своєї зарплати, і кожна гривня у нас на рахунку. Я думала: «От Богдані пощастило. Чоловік із власною квартирою в центрі, на високій посаді, забезпечена жінка…»

Богдана слухала, і їй ставало майже фізично боляче. Як часто ми бачимо лише верхівку айсберга, навіть не здогадуючись, яка крижана глибина ховається під водою.

— Забезпечена? — Богдана підняла очі на подругу. — Катю, я за п’ять років не купила собі жодної речі без його схвалення. Кожен чек, кожен похід у магазин — це був звіт. Я була дорогою декорацією в його житті. Так, квартира гарна. Але це була його фортеця, а я в ній — всього лише прислуга з правом спати в хазяйському ліжку. Твій Ігор приносить тобі квіти рідко, але він щиро тебе кохає.

— Тепер я це розумію, — тихо відповіла Катя. — Краще жити в орендованій квартирі з чесною людиною, ніж у палаці з тим, хто тебе не поважає. Боже, Дано, як добре, що ти пішла. Це страшно, але це правильно.

Вони проговорили майже до другої години ночі. Катя вистелила Богдані на дивані, і та вперше за довгий час заснула без почуття тривоги. Як добре, що Ігор поїхав провідати своїх батьків і Богдана може ці кілька днів переждати спокійно у Катерини.