Глава 26

Спрага була нестерпною, інстинкти працювали швидше за розум.

Вона машинально рушила коридором. Ноги самі несли її звичним маршрутом — так, як вона робила це сотні разів у своїй старій квартирі. Наліво, потім прямо. Вона навіть не замислювалася, що зараз перебуває в іншому районі, в іншому домі, у Демида. Тіло пам'ятало стару геометрію простору.

Вона штовхнула двері, впевнена, що за ними  прохолода кахлю і рятівний кран із водою.

Але замість цього вона ступила в темряву й тишу, яка пахла не їжею, а сандалом. Вона помацала стіну рукою, шукаючи вимикач. Клац.

Кімната раптом залилася м'яким, інтимним підсвічуванням по периметру стелі та підлоги.

Богдана на секунду завмерла, насупивши чоло. У її кухні ніколи не було такого світла. І шпалери були світлішими.

Але перш ніж ця думка встигла оформитися в усвідомлення помилки, вона зробила крок усередину... і побачила чоловіка.

Перед нею була широка, сильна чоловіча спина. Смаглява шкіра, рельєф м'язів, напружені плечі.

Він почув звук і різко обернувся.

Демид саме розстібнув пасок і знімав штани, готуючись до сну. Він застиг, побачивши її на порозі своєї спальні.

Він був напівголий.

А вона...

Богдана стояла в майці на бретельках та коротких піжамних шортиках. Її волосся було розпатлане після сну, очі почервоніли й блищали, а ноги... Її ноги здавалися нескінченно довгими й стрункими. 

Від цього видовища Демид ледь стримався, щоб не застогнати вголос. Його погляд сам, проти волі, ковзнув лініями її тіла — від босих ступень до ключиць. Він на секунду навіть міцно заплющив очі й труснув головою, думаючи, що це плід його уяви. Він теж сьогодні випив в офісі, щоб зняти стрес після скандалу з Романом, і тепер вирішив, що алкоголь грає з ним злий жарт.

Але він розплющив очі, а вона все ще стояла там.

Богдана кліпнула, дивлячись на нього розфокусованим поглядом, і розгублено, майже по-дитячому запитала:

— А де кухня?..

Це абсурдне запитання врізалося в напружену, наелектризовану тишу спальні.

Демид різко видихнув. Він поспіхом підтягнув штани назад, застібаючи ґудзик, і зрозумів: це не сон. Богдана справді стоїть у його спальні, практично оголена і, судячи з усього, п'яна.

Він зробив обережний крок до неї і тихо, стримано запитав:

— Дано... ти пила?

Вона похитнулася. Її погляд блукав по кімнаті, не в змозі зачепитися за деталі.

Озирнувшись, вона нарешті почала розуміти. Величезне ліжко. Шафа-купе. Тумбочки. Це спальня. Не кухня.

Реальність вдарила її по голові. Її кинуло в фарбу — миттєво, від шиї до коренів волосся.

— Ой... — видихнула вона, притискаючи долоні до палаючого обличчя. — Вибач... Я... не туди... Я думала...

Вона розвернулася, щоб утекти. Її бурмотіння перетворилося на суцільний потік сорому й паніки:

— Господи... Вибач... Я піду...

Вона рвонула до дверей, але координація підвела. Нога зачепилася за край пухнастого килима. Вона спіткнулася, втратила рівновагу і полетіла вперед.

— Обережно! — пролунало просто над вухом.

Демид зреагував блискавично. Він устиг підхопити її за мить до того, як вона вдарилася б об підлогу. Його сильні руки перехопили її за талію, ривком притягуючи до себе, щоб утримати.

Його долоні лягли не на тканину. Майка задерлася під час падіння, і його гарячі пальці торкнулися її голої, оксамитової шкіри на животі та боках.

Час зупинився.

У цей момент він нарешті відчув і побачив усе, що раніше намагався ігнорувати. Її гаряче, живе тіло в його руках. Її запах — суміш чогось рідного, солодкого. Її близькість, від якої в нього миттєво перехопило подих і потемніло в очах.

Богдана спробувала відсторонитися, випрямитися, але ноги не тримали, і вона лише сильніше притиснулася спиною до його грудей.

Демид важко видихнув їй у маківку, не в силах розтиснути руки.

— Дано... — прохрипів він, і голос його зірвався. — Ти ж розумієш... Я ж теж... не залізний.

Ці слова пролунали як попередження.

Богдана повільно, ніби уві сні, повернулася до нього обличчям у кільці його рук.

Їхні погляди зустрілися. Вони зачепилися одне за одного і тягнулися болісно довго, ніби в кімнаті раптом викачали все повітря.

Він опустив очі нижче.  Він усвідомив, що його заборонені нічні фантазії про дружину друга, які він душив роками, раптом набули лякаюче реальної, тілесної форми.

Вони стояли так, за кілька сантиметрів одне від одного. Її груди здіймалися від прискореного дихання, майже торкаючись його торсу. Обидва були захоплені моментом, який уже неможливо було ігнорувати чи списати на випадковість. Межа була стерта.

Демид дивився на неї, і в його очах, зазвичай таких стриманих і холодних, зараз горів темний вогонь. Його витримка, що роками слугувала надійним щитом, тріснула й розлетілася на друзки.