Глава 14

Небо над вокзалом остаточно прорвало. Злива стояла суцільною стіною, перетворюючи світ навколо на сіре, розмите місиво, де неможливо було розрізнити, де закінчується асфальт і починається небо.

Демид не витрачав часу на зайві слова. Він рушив уперед, розрізаючи натовп широким кроком.

Богдана ледве встигала за ним. Її пальці судомно вчепилися в мокрий рукав його пальто — зараз це була її єдина точка опори в хиткому світі. Її колотило. Чи то від крижаної води, що текла за комір, чи то від шоку: вона справді це зробила. Вона пішла. І вона тут, з ним.

Темний силует його позашляховика виринув із дощової завіси, наче рятувальна шлюпка. Демид рвучко відчинив пасажирські дверцята, впускаючи її в сухе нутро салону.

— Всередину, швидко, — скомандував він, перекрикуючи шум дощу.

Поки Богдана, цокаючи зубами, втискалася в шкіряне крісло, він уже опинився біля багажника. 

За мить водійські двері відчинилися. Демид сів всередину. Він різко струснув головою, відкидаючи мокре пасмо з чола, і краплі води з його одягу стікали на шкіряну оббивку підлокітника.

Він кинув на неї швидкий погляд.

— Змерзла?

Богдана лише кивнула. Зуби цокотіли так, що вона боялася відкрити рота.

Він простягнув руку і викрутив регулятор пічки на максимум.

— Зараз зігрієшся, — пообіцяв він низьким голосом, у якому звучала впевненість, що він може виправити все: і погоду, і її життя.

Машина плавно рушила, розсікаючи дощову завісу.

Вони їхали мовчки. Богдана дивилася у вікно, впізнаючи маршрут. Вони прямували в бік елітного району новобудов, де квадратний метр коштував як нирка.

Вона знала, що Демид не бідний. Зовсім не бідний. Його батько обіймав якусь високу посаду в міністерстві, сім’я завжди мала гроші та зв’язки. Але Демид ніколи цим не хизувався. На відміну від Романа, який любив пускати пил в очі, Демид просто жив у цьому рівні комфорту, як риба у воді. 

Вони заїхали на підземний паркінг.

Богдана вже була тут. Кілька разів, разом із Романом. Вони приїжджали на новосілля, потім на якийсь перегляд футболу. Вона пам’ятала цей житловий комплекс: мармур у холі, консьєрж у лівреї, безшумні швидкісні ліфти. І його квартиру — простору, стильну, з панорамними вікнами, яку Роман тоді назвав «холостяцьким барлогом мажора».

Зараз цей «барліг» здавався їй єдиним притулком у світі.

Демид дістав її валізи, кивнув охоронцю і повів її до ліфта.

Двері кабіни зачинилися, відрізаючи їх від зовнішнього світу. Ліфт м’яко рушив угору, на п’ятнадцятий поверх.

У дзеркальних стінах Богдана побачила своє відображення: мокре волосся, змита косметика, червоні очі. І поруч — він. Високий, у чорному пальті, він здавався скелею, об яку розбиваються всі хвилі.

Вона підвела очі й зустрілася з ним поглядом у дзеркалі.

Демид дивився на неї.

Не як друг. І не як рятівник.

Його погляд був темним, глибоким і дивно замисленим. Він ковзав по її обличчю, затримуючись на губах, на шиї, на тремтячих руках. У цьому погляді було стільки прихованої напруги, стільки невисловлених слів, що повітря в кабіні раптом стало густим і гарячим.

Богдана спалахнула. Щоки залив рум’янець. Вона різко опустила голову, ховаючи очі, і втупилася в носки своїх брудних черевиків. 

Спогад пронизав її раптово, як удар струмом.

Книгарня. П’ять років тому.

Це ж він був першим. Це Демид підійшов до неї, це він віддав їй ту книжку, це він запросив на каву. Він був таким... делікатним. Інтелігентним. Він не насідав, не брав нахрапом. Він поводився як джентльмен, даючи їй простір для вибору.

А вона?

Вона була молода й дурна. Вона сприйняла його стриманість за байдужість. Їй здавалося, що якщо хлопець не лізе цілуватися на першому побаченні й не завалює квітами, то вона йому не дуже й цікава.

А потім з’явився Роман. Яскравий, гучний, наполегливий. Він не питав — він брав. Він закрутив їй голову,  відтіснивши Демида на роль «просто друга». І вона повелася. Повелася на цей блиск, на цю ілюзію пристрасті.

І тільки зараз, стоячи поруч із ним у цьому ліфті, відчуваючи його плече за міліметр від свого, вона зрозуміла страшну річ. Вона обрала не того чоловіка.

«Боже, яка ж я була сліпа», — подумала вона, кусаючи губу.