Глава 10

Під бій курантів вони випили по келиху шампанського, дивлячись одне одному в очі.

Уля не встигла загадати бажання, їх у неї просто не було. Усі її бажання і мрії пішли разом із Мішею.

-- Ходімо на балкон? -- запропонував Мирон, коли зовні почулися звуки феєрверків.

Уляна кивнула, і вони вийшли на морозне повітря. Нічне місто спалахувало сотнями різнокольорових феєрверків. Із двадцятого поверху це виглядало надзвичайно чудово. Усе місто, немов на долоні, а над ним різнобарвне небо.

Уляна вдихнула прохолодне повітря і відчула, як її груди наповнюються чимось дивним і новим - чи то спокоєм, чи то передчуттям.

Мирон стояв поруч, високий і впевнений. Його плечі були ширшими, а фігура міцнішою, ніж у Михайла. Вона сама не зрозуміла, чому порівняла їх. У ньому не було ні краплі тієї прихованої самовпевненості, що завжди переслідувала її колишнього чоловіка. Мирон випромінював надійність і впевненість, немов був якорем, який міг утримати її на плаву в будь-який шторм.

Вона крадькома поглянула на нього. У світлі феєрверків його профіль здавався різкішим. Вона раптом відчула, як простір між ними наповнився чимось відчутним. Повітря стало густішим, час сповільнився. Її долоня ледь помітно здригнулася, ніби хотіла знайти опору в його руці, але вона не наважилася. Натомість просто стояла, відчуваючи його тепло поруч.

-- Красиво, -- тихо промовив він, не відриваючи погляду від неба.

-- Так, -- погодилася Уляна, але її голос прозвучав хрипко. Вона не була впевнена, що говорить про феєрверки.

Мирон повернувся до неї, його погляд ковзнув її обличчям, затримався на губах. На секунду їй здалося, що він зараз щось скаже, але він лише глибоко вдихнув морозне повітря й опустив очі.

-- Ходімо назад, -- запропонував він. -- А то замерзнеш.

Уляна кивнула, і вони повернулися у вітальню. Тиша після вибухів феєрверків здавалася занадто оглушливою.

Мирон оглянув вітальню і раптом сказав:

-- Давай я допоможу прибрати зі столу, - він підійшов до столу і почав збирати тарілки.

Вона згадала про безлад у кухні, запанікувала, спробувала його відмовити:

-- Не треба, я сама впораюся...

Але він уже попрямував у бік кухні.

- Мироне, почекай, - вона пішла за ним, але він не слухав.

Він упевнено увійшов на кухню і різко зупинився посередині, оглядаючи безлад, що панує: брудні миски, залишки нарізки, грудки паперових рушників, на підлозі розбризкана вода. Уляна відчула, як по щоках розповзається жар сорому. Їй не хотілося, щоб він бачив її з цього боку. Вона хотіла бути в його очах ідеальною жінкою. Але хіба в ідеальних жінок буває так брудно на кухні?

Мирон виразно подивився на неї й усміхнувся.

-- Я не встигла прибратися, -- неголосно сказала Уляна, почуваючись ніяково, немов її застали за чимось ганебним.

-- Нічого страшного, -- спокійно відповів він.

Він поставив тарілки в раковину і почав збирати очищення та порожні пакетики зі стільниці. Уляна заметушилася, намагаючись відмовити його. Допомогти хоч чимось. Де це бачено, щоб чужий мужик на кухні прибирався?

-- Мироне, не треба. Це не твоя квартира. Я сама...

-- Розслабся, -- перебив він м'яко, продовжуючи свою справу. -- Іноді допомога -- це просто допомога. Без умов.

Він спокійно склав брудний посуд у посудомийку, увімкнув її і взяв рушник, щоб витерти стільницю. Уляна дивилася на нього, не в силах зрозуміти, чому його жести зворушують її до глибини душі. Просто чоловік, який прибирає на чужій кухні, а в неї клубок у горлі.

Мирон, витираючи останню краплю води зі столу, глянув на підлогу, де валялися шматочки овочів і з'явилися сліди від взуття.

-- Принеси пилосос, - сказав він, випрямляючись і киваючи на підлогу. -- Тут явно не завадить навести порядок.

Вона хотіла заперечити, але замість цього мовчки кивнула і пішла по пилосос. Його спокій, його готовність допомогти без запитань і осуду були для неї чимось незвичним. Немов хтось нарешті сказав: «Я поруч. Усе нормально».

І це здавалося найкращим подарунком у цей Новий рік.