Глава 9

Усе проходило не так погано, як очікувала Уляна. Мирон виявився несподівано приємним співрозмовником. Його спокійний голос, доречні коментарі та легке почуття гумору повільно, але вірно розчиняли її напругу. Вони говорили про студентські роки, про спільних знайомих і шляхи, що розійшлися.

- Так ти став суддею? - здивовано запитала Уляна, крутячи в руках ніжку келиха.

Мирон кивнув, трохи посміхнувшись.

- Так. Вирішив, що це те, що мені справді підходить. Хоча в університеті про це й не думав. Батьки обрали для мене цей універ.

Уляна зітхнула, дивлячись на залишки вина в келиху.

- А я ось, - її губи сіпнулися в гіркій усмішці, - свій диплом закинула на дальню полицю шафи. Жодного дня за фахом не пропрацювала.

Вона туди пішла заради Михайла. Йому тоді здавалося, що юридичний - чудова для нього перспектива. Мати так пишалася ним. А Уляна просто хотіла бути поруч, підтримувати його плани...

Нерозумно, як же це було нерозумно! Вона обрала шлях, який був зручний йому, а не їй. І куди це її привело? Самотня в такий день, у власній квартирі, з чоловіком, якого кілька годин тому зустріла в супермаркеті.

Злість піднялася гіркою хвилею. Вона машинально взяла телефон, перевіряючи повідомлення. Може, підсвідомо сподівалася побачити щось від Михайла? Чи боялася цього? Але на екрані тільки звичні новорічні привітання від друзів, клієнтів і колег.

Дожилася. Чоловік, якому вона присвятила половину свого життя тепер навіть зі святом її не привітає. Бо належить тепер іншій жінці. Вона навіть уявити такого в минулому не могла. Адже Міша був для неї всім!

- Усе гаразд? - м'яко запитав Мирон, помітивши смуток на її обличчі.

Уляна підняла погляд і натягнуто посміхнулася.

- Так. Просто... через роботу виробилася звичка постійно перевіряти телефон.

Мирон не став наполягати, він зробив ковток вина.

- То чим ти займаєшся зараз? - запитав Мирон, роздивляючись її поверх келиха. Його голос звучав рівно, але в очах читався непідробний інтерес.

Уляна на секунду зам'ялася, перевела погляд на свої руки, а потім із легкою усмішкою відповіла:

- Я інвестиційний консультант. Тож якщо в тебе завалялися зайві гроші, які ти не знаєш куди вкласти, - вона підняла келих, усміхаючись, - можу провести для тебе особисту консультацію.

Мирон усміхнувся, піднявши брову.

- Особисті консультації? Звучить заманливо.

- Так, за подвійний тариф у новорічну ніч, - додала Уляна, її посмішка стала трохи ширшою, а погляд теплішим.

Вона сама здивувалася, як легко це прозвучало. Немов незручність почала танути. Усе ж добре, що вона зустріла його сьогодні. Інакше точно провела б цю ніч у сльозах і жалю. А так доводиться триматися молодцем. Та й від проблем своїх трохи відволіклася.

- Підкуповує, - кивнув Мирон, злегка хитнувши келих. - Але боюся, у мене зараз на руках тільки пляшка вина.

Вона хмикнула, але цей невинний обмін репліками чомусь змусив її розслабитися. Розмова більше не здавалася вимушеною.

Вона знову глянула на телефон, але тут же вимкнула екран і відклала його вбік. Досить. Сьогодні Михайло і його нове життя не повинні отруювати її вечір.

- Знаєш, - сказав Мирон, його голос був низьким і м'яким, - я радий, що ми зустрілися сьогодні. Як би банально це не звучало.

Вона подивилася на нього, відчувши, як тепла хвиля несподівано накриває її зсередини. Посмішка вийшла трохи сумною, але щирою.

- Я теж, - тихо відповіла вона.