Глава 8.2

***
Мирон був до неподобства пунктуальний. Подзвонив у її двері рівно об одинадцятій.

Уляна здригнулася, озирнулася на кухню, де був повний безлад - зім'яті серветки, порожні пакетики й очистки від овочів. Але святковий стіл, як не дивно, був накритий: ароматна курка із золотистою скоринкою, салат, сирна нарізка, брускети і пляшка шампанського.

Вона кинула погляд на передпокій і помітила взуття Михайла, яке він так і не спромігся забрати. Серце болісно стиснулося. Не думаючи, вона схопила черевики і жбурнула їх у шафу, зачинивши дверцята ногою.

Встигла. Навіть на себе знайшла час. Волосся розпущене, легкий макіяж підкреслював очі, а чорна сукня, забута в шафі, нарешті побачила світ. Глибокий виріз відкривав ключиці. Не надто ропустно, але й не повсякденно. У самий раз.

Вона глибоко вдихнула і відчинила двері.

Мирон стояв на порозі з пляшкою вина в руці. Під темною курткою виднілася ідеально випрасувана біла сорочка, розстебнута на верхній ґудзик. На скронях серебрилася ледь помітна сивина, волосся було трохи скуйовджене, ніби він щойно провів по ньому рукою.

Його сірі очі дивилися на неї уважно, і вона чомусь зніяковіла.

- Вибач, у мене було тільки це, - він злегка знизав плечима і підняв руку з пляшкою вина, куточки губ здригнулися в м'якій усмішці.

- Підійде, - кивнула Уляна і відступила вбік, пропускаючи його всередину.

Коли він увійшов, її огорнув легкий запах його парфумів - свіжих, терпких, привабливий. Вона відчула, як серце забилося частіше.

Занадто близько, занадто... незвично. У її домі ніколи не було інших чоловіків, крім Михайла. Вона давно забула як фліртувати, підтримувати розмову, та й узагалі поводитися в присутності чоловіків, якщо це не стосується роботи. Напевно, за десять хвилин Мирон вирішить, що вона до остраху нудна особа!

- Проходь у вітальню, - запросила вона, зачиняючи за ним двері.

Мирон пройшов слідом за нею, оглядаючи затишну кімнату. У кутку горіла невелика ялинка, з новорічного декору у квартирі більше нічого не було.

Йому чомусь здавалося, що всі дівчатка люблять прикрашати до нового року будинок, навіть якщо цим дівчаткам тридцять вісім. Але Ульні було не до цього. Навіть цю ялинку вона не збиралася ставити. Вона в останню секунду вирішила дістати її з шафи.

Стіл був накритий на двох: свічки, проста сервіровка і страви, які вона встигла приготувати. Він поставив вино на стіл і зняв куртку, акуратно повісивши її на спинку дивана.

Біла сорочка підкреслювала широкі плечі й сильні руки. Вони з Мішею зовні були абсолютно різними. Міша -- худорлявим, бо зал майже не відвідував, а от Мирон там, схоже, майже кожен день проводив. Плечі широченні, руки накачані. Цікаво, кубики преса на животі теж є?

Уляна відчула, як її щоки запалали, коли його погляд затримався на ній трохи довше, ніж вимагала ввічливість.

- Ти маєш чудовий вигляд, - тихо сказав він, його голос був глибоким і спокійним.

- Дякую, - пробурмотіла вона, відводячи погляд і поправляючи серветку на столі.

Мирон розлив вино по келихах і підняв свій.

- За... цей вечір? - запропонував він.

- За вечір, - кивнула вона і торкнулася його келиха своїм.

Кришталевий дзвін прокотився кімнатою, немов розрізаючи напругу. Вона зробила ковток, дозволяючи терпкому смаку зігріти її зсередини.

Може, цей Новий рік не буде таким уже й поганим?