Глава 8

Уляна й сама не могла зрозуміти, чому так метушиться. Начебто нічого особливого - лише година в компанії майже незнайомої людини. Але вона бігала по  квартирі, немов збиралася на побачення.

Насамперед вона зібрала по кімнаті розкидані речі. Подушки на дивані поправила, плед акуратно згорнула, сховала в шафу стопку випраної, але не випрасуваної білизни. Потім погляд упав на кухню, і вона рвонула туди.

Відкрила холодильник. Порожньо. Половина лимона, банка майонезу і упаковка прокислого молока явно не могли створити святковий настрій. Останніми днями вона харчувалася виключно їжею з ресторану. Замовляла доставку на весь день. Готувати більше немає потреби. Вона тепер одна. Тепер це обов'язок Христини, не її. А вона може хоч щодня їсти суші або китайську локшину, яку вона так обожнює, але Міша її ненавидить, тому доводилося йти йому на поступки.

-- Прокляття! -- вирвалося в неї.

Подумки проклинаючи себе за те, що не додумалася купити продукти раніше, вона схопила телефон і відкрила додаток доставки. Може, хоч хтось ще працює?

Але, звісно, половина ресторанів уже закрилася, а друга - приймала замовлення тільки заздалегідь. Навіть суші, ці чортові суші, які можна замовити завжди і всюди, - і ті були недоступні.

Вона судорожно подивилася на годинник. Півгодини до закриття супермаркету! Уляна схопила куртку й сумку, нашвидкуруч застебнула блискавку й вилетіла з квартири, зачинивши двері з такою силою, що в під'їзді відгукнувся гул.

Бігла, не думаючи про холод, про снігову кашу під ногами, навіть про те, який дивний вигляд вона мала для перехожих.

Чому вона так метушиться? Це всього лише зустріч із людиною, яку вона ледь пам'ятає. Але в пам'яті спливав інший образ: Михайло, її тепер уже майже колишній чоловік, сидить за святковим столом десь в іншій квартирі, поруч із вагітною коханкою. І вона... Одна.

Злість обпекла зсередини, немов розпечений метал. Вона не дозволить собі киснути на самоті. Нехай цей вечір не стане ідеальним, але хоча б чимось відрізнятиметься від цілковитого відчаю.

Влетівши в супермаркет, Уляна схопила візок і понеслася до м'ясного відділу. Голова гарячково прораховувала варіанти: що можна приготувати за три години? Смажена курка? Паста? Закуски?

- Так, спокійно, - пробурмотіла вона, кидаючи у візок упаковку курячого філе.

Її руки тремтіли від поспіху. Вона схопила вершки, помідори, зелень, пачку макаронів і ще одну пляшку шампанського. Чомусь прихопила ще й коробку шоколадних цукерок, зовсім забувши про те, що в неї вже є три.

Знову подивилася на годинник: п'ятнадцять хвилин до закриття. Встигне! 

***
Мирон був до неподобства пунктуальний. Подзвонив у її двері рівно об одинадцятій.

Уляна здригнулася, озирнулася на кухню, де був повний безлад - зім'яті серветки, порожні пакетики й очистки від овочів. Але святковий стіл, як не дивно, був накритий: ароматна курка із золотистою скоринкою, салат, сирна нарізка, брускети і пляшка шампанського.

Вона кинула погляд на передпокій і помітила взуття Михайла, яке він так і не спромігся забрати. Серце болісно стиснулося. Не думаючи, вона схопила черевики і жбурнула їх у шафу, зачинивши дверцята ногою.

Встигла. Навіть на себе знайшла час. Волосся розпущене, легкий макіяж підкреслював очі, а чорна сукня, забута в шафі, нарешті побачила світ. Глибокий виріз відкривав ключиці. Не надто ропустно, але й не повсякденно. У самий раз.

Вона глибоко вдихнула і відчинила двері.

Мирон стояв на порозі з пляшкою вина в руці. Під темною курткою виднілася ідеально випрасувана біла сорочка, розстебнута на верхній ґудзик. На скронях серебрилася ледь помітна сивина, волосся було трохи скуйовджене, ніби він щойно провів по ньому рукою.

Його сірі очі дивилися на неї уважно, і вона чомусь зніяковіла.

- Вибач, у мене було тільки це, - він злегка знизав плечима і підняв руку з пляшкою вина, куточки губ здригнулися в м'якій усмішці.

- Підійде, - кивнула Уляна і відступила вбік, пропускаючи його всередину.

Коли він увійшов, її огорнув легкий запах його парфумів - свіжих, терпких, привабливий. Вона відчула, як серце забилося частіше.

Занадто близько, занадто... незвично. У її домі ніколи не було інших чоловіків, крім Михайла. Вона давно забула як фліртувати, підтримувати розмову, та й узагалі поводитися в присутності чоловіків, якщо це не стосується роботи. Напевно, за десять хвилин Мирон вирішить, що вона до остраху нудна особа!

- Проходь у вітальню, - запросила вона, зачиняючи за ним двері.

Мирон пройшов слідом за нею, оглядаючи затишну кімнату. У кутку горіла невелика ялинка, з новорічного декору у квартирі більше нічого не було.

Йому чомусь здавалося, що всі дівчатка люблять прикрашати до нового року будинок, навіть якщо цим дівчаткам тридцять вісім. Але Ульні було не до цього. Навіть цю ялинку вона не збиралася ставити. Вона в останню секунду вирішила дістати її з шафи.                

Стіл був накритий на двох: свічки, проста сервіровка і страви, які вона встигла приготувати. Він поставив вино на стіл і зняв куртку, акуратно повісивши її на спинку дивана.