Глава 6

У цей Новий рік Уляна залишилася одна. Подруги кликали її в якийсь модний ресторан, але вона відмовилася. Вони ще не знали, що всього за два тижні її життя перевернулося з ніг на голову. Зрада чоловіка, майбутнє розлучення, вагітна коханка Михайла - все це здавалося нереальним і занадто важким для розмов.

Ніяких свят і галасливих компаній не хотілося. Настрій зовсім не той. Серце Уляни було розбите. Її зрадили, та ще й у такий витончений спосіб. Цікаво, якщо мама Михайла знала про його вагітну коханку, друзі теж були в курсі? Тому минулого місяця, коли вони були на ювілеї Міхєєва, на неї всі так дивно поглядали? Він і з ними її познайомив?

Ці думки не давали їй спокою. Вона почувалася справжньою дурепою. Як можна було не помітити, що твій мужик більше тобою не цікавиться?

Уляна стояла на касі супермаркету. На стрічку виставляла пляшку шампанського, шматок сиру, кілька коробок цукерок. Вона навіть не подивилася, що саме взяла, просто схопила перші-ліпші святкові упаковки. Настрою не було зовсім. Можливо, вона взагалі не дочекається бою курантів і просто ляже спати.

А може попрацює.

Через це розлучення їй довелося відмовити кільком клієнтам. Вона звикла робити свою роботу ідеально, і зараз не могла дозволити собі зіпсувати свою репутацію через Мішу. Їй взагалі не завадила б тривала відпустка, але в такому разі чи не збожеволіє вона від неробства? Адже в неї, крім роботи, більше нічого й не залишилося.

Її погляд зачепився за полицю біля каси, де в ряд вишикувалися різні батончики і жуйки. Вона почала шукати м'ятну жувальну гумку, проклинаючи себе за звичку забувати такі дрібниці. Нарешті її очі знайшли потрібну упаковку. Вона потягнулася за нею, але її рука зіткнулася з чоловічою.

- Вибачте, - промовила Уляна, відсмикуючи руку. Вона хотіла дозволити йому взяти жувальну гумку першим.

- Вона остання, тому віддаю дамі, - пролунав глибокий чоловічий голос.

Вона обернулася, щоб подякувати йому, і завмерла. Їхні погляди зустрілися, і Уляна раптом відчула себе ніяково. Чоловік дивився на неї з якимось дивним інтересом.

- Уляна? - несподівано запитав він. - Адже Уляна, правда?

У голові вона гарячково намагалася згадати його. Зазвичай вона добре запам'ятовувала обличчя, але його вона не впізнавала.

Він був гарний. По-справжньому гарний. Гострі вилиці, прямий ніс, легка щетина й очі насиченого темно-карого відтінку. Побачивши таких чоловіків, жінки зазвичай втрачають дар мови. З одного погляду зрозуміло -- успішний, красивий, харизматичний.

Поки Уляна вивчала його, намагаючись пригадати, де вони могли зустрічатися, чоловік насупився, а потім його обличчя стало байдужим, ніби він сховав за маскою своє розчарування.

-- Ми вчилися на одному курсі. Ти майже не змінилася, -- відповів він, його голос прозвучав із легкою ноткою ностальгії. - Я Мирон. Мирон Камінський.

-- Мирон... -- повторила Уляна, насупившись. -- Вибачте, стільки часу минуло. Я навіть одногрупників уже призабула.

Дивно було, що він її пам'ятав, а вона його -- ні. Адже він чоловік видний, такого складно забути. Але як Уляна не намагалася згадати його - нічого на думку не спадало.

Мирон усміхнувся,  знизавши плечима.

-- Нічого страшного. Років п'ятнадцять минуло. Кого це здивує?

Уляна мала чудовий вигляд: її довге волосся м'яко падало на плечі, губи залишалися такими ж пухкими, як у студентські роки, а фігура - стрункою і жіночною. Вона була ще красивішою, ніж він її пам'ятав. Це збивало його з пантелику. Хотів сказати щось дотепне, але лише мовчки витріщався на цю жінку. Його немов знову в минуле перекинуло. Туди, де він перетворювався в боягуза щойно її бачив.

-- Ти маєш чудовий вигляд, -- несподівано сказав він, трохи нахиливши голову. -- Зовсім не змінилася.

Уляна посміхнулася, хоча слова Мирона прозвучали щиро. Їй було дивно чути компліменти від людини, яку вона зовсім не пам'ятала.

-- Дякую, -- відповіла вона коротко, потім кинула погляд на чергу, яка повільно рухалася вперед. - Вибачте, що не згадала вас одразу. Іноді здається, що ті роки наче в іншому житті були.

Мирон задумливо кивнув, опускаючи погляд на її покупки. Шампанське, сир, цукерки - він одразу зрозумів, що її Новий рік обіцяє бути самотнім.

-- Ти будеш відзначати вдома? -- запитав він недбало, немов просто підтримував розмову.

Уляна знизала плечима, намагаючись відповісти якомога спокійніше:

-- Так. Не планую нічого особливого.

Мирон задумливо кивнув, ніби зважував щось у голові, а потім несподівано запропонував:

-- Знаєш, я теж один у цей Новий рік. Якщо хочеш, можемо зустріти його разом.

Уляна підняла на нього здивований погляд, відверто розгубившись.

-- Разом? - перепитала вона, немов не вірячи своїм вухам. - Навіщо? Адже ми практично чужі одне одному.

Його пропозиція її щиро здивувала.

Мирон усміхнувся, немов уже передбачав її реакцію.

-- Це правда, -- погодився він. -- Але хіба це важливо? Самотність у Новий рік - річ, на яку ніхто не заслуговує. Але якщо ти мені не довіряєш, можемо зустрітися не в мене, а в тебе. Або... -- він зробив паузу і, глянувши на неї з легкою посмішкою, додав: - Взагалі на вулиці. Тут у дворі, напевно, збереться ціла компанія навколо ялинки, а опівночі запускатимуть салюти.