Глава 5

Уляна кипіла від гніву. Її обличчя горіло, а руки тремтіли, коли вона вкотре відкрила документи, надіслані Михайлом через адвоката.

Він мав нахабство вимагати половину грошей, які були на її банківських рахунках! Ці вимоги здавалися їй абсурдними до болю.

В одну мить цей чоловік втратив усю чарівність.

«З ким я жила всі ці роки?» - ця думка не виходила з голови. Вона почувалася так, ніби на неї вилили відро крижаної води. Жаліти  себе не було часу, та й бажання. Її злість зараз була сильнішою за будь-які сльози чи розчарування.

Ще недавно вона вважала Михайла надійною і порядною людиною. Так, їхній шлюб давно втратив іскру, але вона ніколи не думала, що він здатний на таку низкість. Тепер же перед нею розкривалася зовсім інша людина - жадібна, безпринципна і готова вичавити з неї все до останньої копійки.

Його бажання відсудити половину її заощаджень здавалося їй верхом підлості. Ці гроші вона заробляла сама. Без його допомоги, часто працюючи ночами, щоб забезпечити їхню сім'ю, а іноді і його забаганки.

«І це він ще посмів витрачати їх  на коханку,» - подумала вона, згадуючи те дороге пальто, яке бачила на Христині. Навряд чи вагітна молода дівчина працювала, щоб забезпечувати себе, коли є такий чоловік, як Міша. Ні, таких дівчат, як Христина вона бачила наскрізь.

- Яка ж ти мерзота, - прошепотіла вона собі під ніс, відчуваючи, як по її венах знову пробігає хвиля злості.

Вона з силою закрила папку з документами, відчуваючи, що зараз не готова обговорювати з адвокатами жодного пункту.

Гнів ще кипів у ній, але він давав їй енергію.

Уляна не могла знайти собі місця, тому вирішила з'їздити в будинок, щоб перевірити, чи закінчили збирати меблі.

Раніше всім цим займався Михайло, бо вона часто була в роз'їздах і на подібні речі просто не вистачало часу. Тепер же вона повинна була сама взяти все під контроль.

Вона під'їхала до будинку, припаркувавши машину біля воріт. Приватний сектор був тихим, усе як вона колись мріяла. Елітний район, вулиці й будинки як у фільмах по телевізору, і жодної міської метушні, незважаючи на те, що до центру всього півгодини на машині.

Серце кольнуло, коли вона згадала про те, як мріяла про життя тут із Мішею та їхньою дитиною. А тепер усе це неможливо. Навіть дивитися на цей будинок боляче.

Тільки-но Уляна відчинила хвіртку, як помітила рух у дворі. Біля вікна будинку, стоячи на драбині, працювала її свекруха, енергійно миючи скло.

Уляна завмерла. «Що вона тут робить?» - промайнуло в неї в голові. Вона глибоко вдихнула і попрямувала ближче, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині все вже закипало.

- Зінаїдо Павлівно, - голос Уляни звучав холодно, - чому ви тут?

Свекруха обернулася, і в її очах Уляна помітила щось дивне - неприязнь, презирство і холодну зарозумілість.

Вона знає про розлучення.

Чомусь Уляні здавалося, що Міша не розповість їй усе так швидко. Щоб мати не нервувала, все ж таки в неї тиск. Але він розповів.

- Як що? - Зінаїда Павлівна спустилася з драбини, витираючи руки об фартух. - Ти ж вигнала Мішу з дому. Чому він має витрачати гроші на оренду квартири? Через кілька днів він переїде сюди. А ти навіщо з'явилася?

Уляна відчула, як у неї перехопило подих.

- Переїде? - перепитала вона, ледь стримуючи гнів.

- Звичайно, - упевнено продовжила свекруха. - Я тут усе підготую до його приїзду. І до приїзду Христиночки. Вона при надії, скоро народжувати. Їй не можна перенапружуватися. Тому я і зголосилася з допомогою.

У голові Уляни думки закрутилися. «Значить, вона про все знала? І коханку Христиночкою називає? Навіть сама прискакала вікна мити! Але ж у нашій квартирі вона тільки посуд брудний залишала, та ще й то ковбасу дорогу поцупить, то сир чи вино, які клієнти мені привозили з-за кордону.»

Вона відчула, як злість піднялася до межі. Не роздумуючи, вона вирвала у свекрухи ганчірку і кинула її на підлогу.

- Забирайтеся звідси, - прошипіла Уляна, її голос тремтів від гніву.

- З чого б це я мала йти? - скинулася Зінаїда Павлівна. - Це все Михайлику належить. Він сюди переїде, а я йому допомагаю, як будь-яка нормальна мати.

- Михайликуі? - усміхнулася Уляна, але в її очах спалахнув крижаний холод. - Це все моє, зароблене моєю працею. Міша сюди ні копійки не вклав. Він у коханку все вкладав. І на суді я надам усі докази, що все це куплено мною.

Зінаїда Павлівна відкрила рот, збираючись щось сказати, але Уляна не дала їй шансу. Вона розвернулася, вказавши на вихід:

- Геть. І більше не смійте тут з'являтися.