Глава 3

Михайло повернувся додому вчасно, що само по собі здивувало Уляну. Зазвичай він затримувався на роботі або знаходив привід, щоб прийти пізно. Але сьогодні він відчинив двері рівно о сьомій вечора, повісив пальто й одразу пройшов у вітальню.

- Привіт, - сказав він із натягнутою посмішкою і підійшов, щоб поцілувати її в щоку.

Уляна машинально відсторонилася.

- Нам потрібно поговорити, - її голос був тихим, але твердим.

Михайло насупився, але спробував зберегти легкий тон:

- Ти така серйозна. Я про щось забув? Річниця минулого місяця була, - усміхнувся він.

- Христина приходила, - сказала Уляна, не зводячи з нього погляду. - Я знаю, що ти мені зраджуєш. І в тебе буде дитина.

Михайло зблід, його обличчя застигло на мить, перш ніж він зміг видавити щось на зразок посмішки.

- Уляно, послухай... Це... це просто хвилинна слабкість.

- Хвилинна слабкість? - перебила вона, відчуваючи, як голос зривається на крик. - Хвилинна слабкість не призводить до вагітності! Міша, я бачила її живіт. Скільки це триває? Рік? Два?

Михайло потер обличчя руками, ніби намагаючись сховатися від її гніву.

- Це нічого не означає, - пробурмотів він. - Ми з тобою стільки років разом. Хіба це можна викинути через... це?

- Ти вже це зробив, - її голос звучав різко, як хльосткий удар. - Я хочу розлучення.

Михайло зробив крок до неї, його руки тремтіли.

- Ні, Уляно, будь ласка. Ми можемо все виправити. Це нічого не означає, правда. Тільки ти важлива для мене.

Вона подивилася на нього, її очі горіли гнівом, але в глибині ховався біль.

- А чи була я важлива для тебе в той момент, коли ти спав із нею? Коли зробив їй дитину, або коли приховував це від мене? Ти мені брехав, Міша.

Вона витримала його погляд, холодний і сповнений розчарування, немов це вона його зраджувала, а не навпаки, а потім додала:

- Як ти це собі уявляєш? Христина з дитиною в сусідній квартирі, а ми тут, граємо в щасливу сім'ю? Так?

Михайло відвів погляд, його обличчя немов застигло. Йому нічого було відповісти. Тиша, що розлилася в кімнаті, здавалася нестерпною.

- Уляно, я прошу тебе, не роби поспішних висновків, - нарешті пробурмотів він. - Ми зможемо все повернути. Я не хочу втрачати тебе.

- Ти вже втратив, - сказала вона твердо. - Завтра я подам на розлучення. Я більше не можу жити з людиною, яка мене так принизила.

Уляна пройшла повз Михайла, немов він був порожнім місцем. У грудях усе кипіло, а руки тремтіли від люті та зради. Вона попрямувала до спальні, навіть не обертаючись, щоб побачити його реакцію.

Двері зачинилися з глухим стуком.

Час поставити крапку.