Глава 2.1

***
Щойно двері за Михайлом зачинилися, Уляна, не роздумуючи, попрямувала в гардеробну. Щось повинно було вказати на його зраду. Вона відчинила дверцята шафи, витягла кілька сорочок і уважно оглянула кожну з них. Білосніжні комірці були бездоганні, жодних слідів губної помади. Жодного запаху чужих парфумів.

Вона перейшла до піджаків, перевіряючи кишені.

Жодних записок, чеків чи забутих речей. Тільки складені в порядку візитівки, ключі та пачка жувальної гумки.

Вона відкрила висувні шухляди: годинники, краватки, запонки - все лежало так акуратно, ніби Михайло ніколи не виходив за рамки ідеального життя.

Уляна сіла на підлогу, обхопивши голову руками. Жодних доказів. Усе було як завжди. Але вона знала, відчувала - Христина не могла збрехати. І тоді, в голову почали приходити спогади про останні роки їхнього життя.

Їхня близькість давно вже втратила ту іскру, яка була в перші роки шлюбу. Вони майже не торкалися одне одного, а секс був швидким і одноманітним. Уляна списувала це на втому, вічну зайнятість Михайла. Робота, пізні зустрічі, відрядження - вона звикла не ставити зайвих запитань.

Тепер вона розуміла, якою була сліпою. Його холодність удома оберталася пристрастю на стороні. Він горів для іншої жінки. Для неї ж залишалися лише уривки уваги і відмовки.

А якби Христина не прийшла? Що було б тоді? Вона так би й жила, наївно вважаючи, що в них із Мішею прекрасні стосунки?

Уляна встала, відчуваючи, як усередині піднімається хвиля відчаю. Але за відчаєм прийшов гнів.

Він думав, що зможе так просто жити подвійним життям?

Ні. Вона не збиралася мовчки дивитися, як її обманюють.