Розділ 4

На п'ятий рік сумісного проживання в нас вже був офіційно “відкритий шлюб”. Кожен міг зустрічатися з ким хоче. Це не вважалося зрадою. По вечорах ми могли сидіти й обговорювати своїх коханців. Радити одне одному. Я робила все, щоб він продовжував мене любити. Відкритий шлюб — так відкритий шлюб, якщо я і далі залишатимуся для нього найближчою людиною, якій він все розповідає.

Пам'ятаю, як одного разу після роботи Максим зайшов на кухню, обійняв мене ззаду:

— Потрібна твоя допомога, — тихо прошепотів. — Мені подобається одна жінка на роботі. Не знаю як до неї підступитися. А ти також жінка. Може щось порадиш?

Я заклякла. Потім зробила глибокий вдих й повернулася до нього. 

— Авжеж, — сказала з посмішкою. — Розкажи мені про неї.

— Вона брюнетка — гарна, струнка. Розлучена. Є дитина — дівчинка семи років. 

— Подаруй щось її дитині. А їй купи квіти. 

Він кивнув. Поцілував мене.

— Ти найкраща, — кинув і вийшов з кухні. Я ще деякий час стояла завмерши. Тоді мені вперше прийшла думка про розлучення. Я знаю, що мала б задуматися про це ще після першої зради. Але чомусь задумалася тільки зараз.

Максим тоді використав мою пораду й вже за кілька тижнів повністю користувався милістю і любов'ю своєї колеги Ніни. Я ж вечори проводила з книжкою й роздумуючи над своїм життям. Мені було двадцять сім, але по відчуттях всі сорок. Ніби життя було тоді, коли я вчилася й вперше зустріла Максима, а зараз я вже нікому не потрібна жінка, яка мусить миритися з обставинами. 

Кілька разів я шукала у фейсбуці та ютубі відео про відкриті шлюби і як люди поводяться у таких стосунках. Від цих переглядів мені ставало тільки гірше. Там розповідали, що це нормально. Якщо пара дійшла до такого, то це і є справжнє кохання, коли чоловік і жінка не власність одне для одного і їхня прив'язаність базується не на сексі, бо вони все одно повертаються одне до одного. Тоді мені ставало гірко і соромно. Раз мені боляче, то я, виходить, недостатньо люблю Максима.

Я почала більше часу приділяти роботі. Брала завдання додому, опрацьовувала їх. Дуже скоро моє керівництво це помітило. Мені підвищили зарплатню. А через рік перевели на кращу позицію. Весь цей час Максим займався звабленням чергової жінки. Він здається навіть не помічав, що мені не комфортно. Кілька разів запитав чи є хтось у мене. Після мого підтвердження навіть не розпитував глибше. Його все влаштовувало.

Одного ранку я прокинулася й зрозуміла, що мені двадцять дев'ять років. Я молода, красива, керую філіалом банку і мені нахрін не здався такий шлюб. І що як я хочу змінити своє життя, то треба зробити це зараз, щоб не було пізно. Коли я повернула голову, мене ледь не знудило від опухлого, бридкого обличчя чоловіка. Я тихо встала, прийняла душ, зварила собі кави. Коли Максим прокинувся, мене вже не було. 

А ввечері він сам запропонував розлучитися. І тут мене осяйнуло. Заради чого я трималася за шлюб всі ці роки? Нічого з того, що я собі вигадала, взагалі не було правдою. Добре, що це закінчилося і я схаменулася вчасно. 

Ми подали заяву й через місяць розлучилися. І ось тепер сидимо в барі у центрі міста й обговорюємо те, що треба було проговорити ще багато років тому. 

Це зовсім не той чоловік, за якого я виходила заміж: егоїстичний, самовпевнений, поверхневий. Чи може він завжди таким був і я просто не помічала?

Починаю пити третій келих пива. Відчуваю приємне розслаблення. Й нарешті з'являється святковий настрій. Усміхаюся. 

— Ти чого? — Здивовано питає Максим.

— Уявила, як класно житиму без тебе.

— Звучить образливо, — він супиться. — Хіба нам так погано було разом? Ми жили тихо, мирно, без скандалів і сварок. Кожен робив, що хотів. Справжня свобода. Хіба це не мрія кожної жінки? Чи тобі було б краще з тираном?

— Ти робив, що хотів, — заперечила я. — Я ж чекала на тебе вдома, після чергової зради.

Він здивовано поглянув на мене:

— Формально зради не було, якщо в нас відкритий шлюб. 

— Ти так вирішив. А ти мене спитав чи хочу я таких стосунків?

— Я думав, що тебе влаштовує, — пробурмотів Максим.

Вирішую, що з мене досить. Дістаю телефон й викликаю таксі. Лишаю половину суми по рахунку, йду до барної стійки й купую пляшку шампанського. Потім, ігноруючи колишнього чоловіка, прямую до стоянки й сідаю у таксі. Називаю свою нову адресу, до якої досі не звикла. Поки іду, роздивляюся місто у вікно. Коли таксист зупиняється, розплачуюся з ним і підіймаюся на третій поверх. Заходжу до квартири. Я не знімаю святкове вбрання, а прямо так йду на кухню. Відкорковую шампанське, дістаю з сумочки свідоцтво про розлучення. 

— За моє нове життя, — голосно кажу й випиваю з пляшки. — За свободу.

Я ставлю пляшку на стіл, знімаю сукню й босоніжки та прямую до ліжка. Всі ці роки я жила з почуттям, що щось відбувається неправильне у моєму житті. Тепер же засинаю з легким серцем.