Розділ 2

— Пішли на пиво, ну пішли, — вмовляла мене Віка, коли закінчилася лекція з філософії.

— Мені треба працювати. Ти ж знаєш, що я сама оплачую тепер квартиру.

— Ну, будь ласка, тільки один вечір, — вона благально на мене подивилася. — Там буде Вадим. Пам'ятаєш, я тобі про нього розповідала. Здається навіть з другом. Не хочу йти сама.

Я зітхнула. 

— Добре. Будеш мені винна.

Віка радісно заверещала й заплескала в долоні. Потім почала мене обіймати.

— Ти найкраща подруга. Знаєш про це?

Ввечері ми прямували алейкою на височенних підборах і в мініспідницях до місця зустрічі.

— Виглядаємо, як шльондри, — зауважила я й спробувала натягнути трохи нижче спідницю.

— Тобі двадцять один. Ти й маєш виглядати як шльондра, яскраво фарбуватися, палити, пити й займатися сексом. А коли, як не зараз, — заперечила Віка.

На відміну від мене вона легко виписувала кола стегнами й радісно вертіла головою в різні боки, час від часу кидаючи звабливі погляди на чоловіків, які проходили повз нас.

Коли ми підійшли до столика, вільних місць вже не було. 

— Я розумію, — зауважив Вадим з усмішкою, — в такому вбранні швидко на зустріч не прийти. Тому дівчата запізнилися і залишилися без стільців. 

Всі засміялися. Віка разом з ними. Лише я почувалася від цих жартів некомфортно. Ніколи не любила привертати зайву увагу. Вже відчувала, що червонію й спробувала відвернутися та наткнулася на зацікавлений погляд хлопця, який сидів трохи осторонь від інших. Увагу привертала його гелева укладка й стильний шкіряний плащ. Він подивився на мої груди, потім опустив очі на лінію стегон, чим довів мене до цілковитого зніяковіння. Після цього встав й приніс від сусіднього столика два стільці.

— Сідайте, дівчата, — сказав, не відводячи від мене своїх темних, неначе товща океану, чорних очей. — До речі, я Максим.

Він посадив Віку на своє місце, а сам сів біля мене. Я ж намагалася не дивитися на нього й весь час натягувала сукню ледь не до колін. Мені було соромно. Здавалося, що він бачить моє збентеження і сміється з мене. Можливо так і було. Кожного разу, коли повертала голову, він уважно за мною спостерігав. В глибині його очей стрибали бісики. 

Після кількох келихів я розслабилася й відчепилася від себе та свого вбрання. Почала жартувати з усіма, спілкуватися.

— Можна тебе провести? — Запропонував Максим, коли всі вже розходилися по домах. Я погодилася, бо жила неподалік. — То ти навчаєшся на дизайнера? — Запитав, коли ми йшли алейкою. — Хочеш зробити цей світ красивішим?

Я усміхнулася. Частково він мав рацію. Я була наївною, маленькою дівчинкою з провінційного містечка, яка хотіла змінити світ.

Він провів мене до дому, поцілував у щоку, взяв мій номер телефону і пішов.

Я ж заснула, думаючи про нього.

Наступного дня на лекції Віка з захватом згадувала про вчорашню гулянку. 

— А тобі Максим сподобався? — Спитала вона.

— Сподобався, — чесно зізналася я й відчула, як щоки заливаються рум'янцем й мені стає гаряче.

— Ну ти ще придивися, бо про нього всіляке розповідають.

— Ти про що?

Віка знизала плечима. Цієї миті нашу розмову обірвав викладач і я так і не дізналася, що говорять про Максима. 

Через кілька днів він мені зателефонував. Запросив на побачення. Я погодилася. Щось було в ньому манливе й водночас небезпечне. Від нього віяло впевненістю у собі, досвідченістю, розумом, й легкістю, бо він ніби сміявся з усього, що відбувалося навколо. 

— І ти справді ні з ким раніше не зустрічалася? — Запитав, коли ми гуляли в парку.

— Справді.

— Це ж треба, — він потягнувся й провів рукою по моїй щоці. — І такі дівчата досі існують? А ти знаєш, я теж вірю в кохання, вірність і одну любов на все життя.

Дивні почуття виникли тоді в мене. Я відчула небезпеку, паніку (сама не знаю чому) й водночас мені стало до мурашок приємно від його слів.