1 розділ

За 6 місяців до цього

— Мене звільнили, – заявив тато стоячи в проході до кухні.

— Як звільнили? – перепитує мама сідаючи за стіл.

— Я потрапив під скорочення, – він заходить, трохи похитуючись.

Мама зосереджується на його вигляді, а судячи по запаху він трохи випив. Взагалі я ще не бачила, щоб він вживав алкоголь та схоже цього разу це його змусило.

— Ти пив? – питає вона хоча вже знає відповідь.

— Ну так, трішечки.

— Та я бачу.

 Вона починає торкатись руками підборіддя, що зазвичай робить або коли думає, або коли почнає нервувати. Схоже татові непереливки. Він спирається об стіл і сідає за стілець.

— І що тепер?

Тато знизує плечима і каже:

— Буду старатися знайти нову роботу.

 Схоже мама геть поринає в роздуми тому що її погляд зациклений на одній точці. А я навіть не знаю варто мені щось говорити чи краще все таки промовчати в даній ситуації. Хоча зараз і слова підбирати важко. 

 Я вирішую не заважати їм та просто піти до себе в кімнату. Однак зайшовши до неї я чую лише докори мами котра сварить тата за те що той випив.

 Взагалі мама і тато майже не сваряться, але вона погано відноситься до алкоголю. Якось вже так вийшло, вона навіть на свята старається його уникати якщо це можливо. І схоже те що тато випив розлютило її тому що він знає як вона до цього ставиться.

 Я лягаю на ліжко та беру кейс та виймаю звідти навушники. Вмикаю музику та починаю думати про все на світі. Взагалі мені дуже навіть подобається таке заняття особливо тоді коли немає чим зайнятись. Була б така нагода я б постійно слухала музику і складала різні сценарії в голові. Хоча це може здатись не нормальним тому що це і звучить дивно та я вже звикла.

 Можливо я просто творча людина тому такі роздуми для мене є нормою. Думаю якби в мене була нагода я б і сама зайнялась музикою або написанням віршів. Правда я цього ще не робила та думаю спробувати варто.

 Раптом крізь пісню я чую як мама ледь не викрикує моє ім’я, що вони там роблять? І до чого там я? Я виймаю навушники та ставлю назад у кейс, а тоді йду до дверей і починаю слухати те про що вони будуть говорити.

— Ти взагалі розумієш як важко зараз знайти нормальну роботу для того щоб оплатити рахунки, оренду квартири та врешті решт нормально забезпечити нашу сім’ю?

— А ти гадаєш, що я без тебе не знаю всього цього? Звісно, що знаю та я не винен в тому що потрапив під скорочення.

 Варто було мені лише залишити їх двох наодинці і ось маємо те що маємо. Чесно кажучи моє серце стискається від кожної їхньої репліки. Я ніколи не чула як вони сварилися. Здається, що вони взагалі все подружнє життя жили в злагоді.

— То он як ти заговорив, – ще гучнішим стає голос за дверима, – я гадала ти розумієш мене. Я серджуся не тільки через те, що ти втратив роботу. Так я розумію це могло статися з кожним та те чого ти пив я не можу зрозуміти. Ти ж прекрасно знаєш моє ставлення до цього всього.

— Не варто вказувати мені, що я повинен робити, а що ні. Я жива і самостійна людина тож сам можу вирішити, що і коли мені робити та вживати алкоголь чи ні.

 Не знаю чому та в мене з’являється відчуття ніби це все добром не закінчиться. Тілом пробігають мурашки коли я задумуюсь, що може бути далі. Я не хочу щоб ця сутечка закінчилась погано.

 На очі навертаються сльози. Я намагаюсь їх стримувати та мені не вдається. Я сідаю опираючись об двері та через невелику щілину і далі слухаю крики. 

 Насправді плакати я хочу не тільки через те що вони сваряться. В середині мене назбиралось багато поганих моментів з котрими я не маю з ким поділитися. Я ніби одна на всьому цьому світі і маю переживати все в самотності та криках батьків…

 Відчуття безсильності та перенавантаження стомлюють мене. Хоча ніби я і не багато працювала останнім часом та все одно те що я старанно вчуся бо хочу поступити в майбутньому на омріяну професію в університет мрії. Мені варто відпочити..

 Я встаю і знову лягаю на ліжко. А тоді просто дивлюся в стелю. На сьогодні з мене досить цього всього.