Розділ 3. На межі терпіння

До десятої ранку Ліорія встигла випити дві чашки кави, переробити половину креслень і тричі подумки звільнитися.

Учетверте вона вирішила, що спочатку доведе проєкт до ідеалу, а вже потім пошле Еліана до біса.

Усе-таки вона була професіоналкою.

Навіть якщо її керівник поводився як покарання за всі гріхи людства.

— Ти знову розмовляєш сама із собою? — запитав голос від дверей.

Ліорія не підняла голови.

— А ти знову з’являєшся без запрошення? У кожного свої проблеми.

Еліан увійшов до кабінету, поклав на стіл кілька аркушів і подивився на її креслення.

— Це що?

— Якщо в тебе зір погіршився, звернися до лікаря. На аркушах зазвичай написано, що це.

— Я запитав, що це за зміни.

— А я відповіла. Креслення. Зміни. Проєкт. Ти сьогодні особливо повільно міркуєш.

Еліан повільно перевів на неї погляд.

— Тобі хтось колись казав, що з тобою неможливо нормально розмовляти?

— Так. Зазвичай це говорять люди, які не вміють нормально розмовляти самі.

— Не дивно, що ти постійно з кимось сперечаєшся.

Ліорія відклала ручку.

— Не дивно, що ти постійно ходиш із таким обличчям. Напевно, навіть дзеркало з тобою не погоджується.

Він промовчав.

Вона переможно посміхнулася й повернулася до роботи.

— Я чекаю пояснення щодо змін, — нагадав Еліан.

— А я чекаю, коли ти навчишся читати примітки. Вони внизу.

Він нахилився над кресленням.

Ліорія краєм ока спостерігала, як він переглядає її розрахунки. Вона підготувала два варіанти: один відповідав його вимогам, інший дозволяв зберегти частину історичних деталей без значного збільшення бюджету.

Вона знала, що її рішення обґрунтоване.

І саме тому була готова сперечатися хоч до вечора.

— Тут не враховані додаткові витрати на матеріали, — сказав він.

— Враховані. Сторінка третя, таблиця два.

Еліан перегорнув аркуш.

— Ти могла відразу це показати.

— Я могла б ще й намалювати тобі стрілочку. Але вирішила, що ти впораєшся сам.

— Твоя самовпевненість колись зіграє з тобою поганий жарт.

— А твоя впертість уже грає. І, здається, виграє.

Він поклав креслення на стіл.

— Другий варіант залишаємо. Але декоративні елементи стелі поки не затверджую.

Ліорія здивовано підняла брови.

— Ти щойно погодився зі мною?

— Не змушуй мене передумати.

— Та я ж просто хочу запам’ятати цей історичний момент.

— Запам’ятай краще терміни здачі.

— А ти запам’ятай, що іноді варто слухати людей, які знаються на своїй роботі.

Еліан забрав папери.

— О п’ятій чекаю остаточну версію.

— О п’ятій вона буде в тебе.

— Без зайвих коментарів.

— Тоді не провокуй мене зайвими дурницями.

Він розвернувся й вийшов.

Ліорія дивилася йому вслід, поки двері не зачинилися.

— Ненавиджу, — прошепотіла вона.

Але цього разу на столі залишилося креслення з його позначкою: «Затвердити після перевірки».

Маленька перемога.

Вона вирішила не псувати її думками про те, чому Еліан узагалі погодився.

Опівдні на будівельному майданчику почався справжній хаос.

Один із підрядників повідомив, що частина матеріалів надійде пізніше, ніж планувалося. Технічний керівник терміново шукав заміну, робітники чекали на нові вказівки, а Еліан ходив коридором із телефоном біля вуха й роздавав короткі розпорядження.

Ліорія намагалася зосередитися на роботі, але постійні голоси заважали.

Вона вийшла з кабінету й побачила, як Еліан закінчує розмову.

— Що сталося? — запитала вона.

— Не твоя справа.

— Чудово. Тоді я піду далі працювати й не буду втручатися, коли через затримку матеріалів доведеться змінювати план приміщень.

Він прибрав телефон.

— Постачання затримується на два дні.

— Які саме матеріали?

— Оздоблювальні.

— Які саме, Еліане?

Він подивився на неї з явним невдоволенням.

— Ти збираєшся допитувати мене?

— Ні, я збираюся з’ясувати, чи потрібно мені переробляти креслення. Але якщо тобі більше подобається стояти тут із загадковим обличчям, продовжуй.

— Плитка для першого поверху й частина дерев’яних панелей.

Ліорія відразу дістала блокнот.

— Плитку можна замінити на іншу з тієї ж колекції. А панелі поки перенести на наступний етап. Це не вплине на загальний вигляд, якщо правильно розподілити роботи.

— Інша плитка коштуватиме дорожче.

— Я підберу варіанти в межах бюджету.

— І коли?

— Якщо ти перестанеш ставити зайві запитання — швидше.

Еліан склав руки на грудях.

— Ти нестерпна.

— Ти повторюєшся. Вигадай щось нове.

— Ти можеш хоч раз відповісти без сарказму?

— Можу. Але тоді тобі доведеться знайти іншу причину бути незадоволеним.

Він глянув на годинник.

— До третьої.

— До третьої? Звісно. Може, ще попросиш мене заодно відремонтувати дах?

— Не давай мені ідей.

Ліорія розвернулася й пішла до кабінету.

— І Ліоріє, — гукнув він.

Вона обернулася.

— Що ще?

— Не затримуйся.

— А ти не дратуй мене. Побачимо, кому буде легше.

Вона зникла за дверима.

Еліан кілька секунд дивився в той бік, а потім повернувся до роботи.

О третій годині Ліорія поклала на його стіл три варіанти заміни матеріалів.

Еліан переглянув таблиці, перевірив ціни й зупинився на другому варіанті.

— Цей підійде.

Ліорія сперлася на спинку стільця навпроти.

— Ого. Жодної образи, жодної критики, навіть лекції про терміни. Ти сьогодні погано почуваєшся?

— Я ще можу відмовитися.

— Ні-ні, не треба. Я хвилююся за твоє здоров’я, а не за свою роботу.

Він підписав документ.

— Вільна.

— Як мило. А я вже думала, що ти попросиш мене залишитися й вислухати ще десять причин, чому світ обертається навколо твого графіка.

— Не лестити собі. У мене є важливіші справи.

Ліорія підвелася.

— Тоді не затримуватиму тебе, величносте.