Дотик, що палить

Ніч видалася напрочуд теплою. Весна вже вступила у свої права, і навіть після заходу сонця в повітрі відчувався аромат розквітлих дерев, вологого асфальту та чогось нового, живого. Лея йшла поруч із Марком, відчуваючи, як кожен їхній крок резонує з її серцем. Вона не пам’ятала, коли востаннє відчувала таку легкість у тілі й водночас таку важкість у душі — важкість від бажання, яке дедалі важче було приховувати.

Їхні руки перепліталися. Звичайний дотик, але від нього по всьому тілу розливалося тепло. Кожного разу, коли його великий палець ненароком ковзав по її шкірі, Лея ловила себе на тому, що затримує подих. Вона боялася подивитися йому в очі прямо зараз — знала, що там побачить віддзеркалення власних почуттів, і це злякає сильніше, ніж будь-яка відвертість.

— Скажи, — порушив тишу Марко, і його голос звучав трохи хрипло, — ти теж відчуваєш це?

— Що саме? — вона усміхнулася, намагаючись приховати внутрішнє тремтіння.

Він зупинився й розвернув її до себе. Його руки ковзнули до її талії, зупинилися там, і від цього простого руху в неї перехопило подих. Вони стояли під м’яким світлом ліхтаря, і все навколо здавалося декорацією для моменту, який мав значення тільки для них двох.

— Це, — сказав він і нахилився так близько, що їхні губи майже торкнулися. — Те, що палає між нами.

Її очі заплющилися самі собою. Серце билося так гучно, що вона була певна — він його чує. Марко затримався всього на мить, а потім поцілував її знову. Цей поцілунок був зовсім іншим, ніж попередні. Він був гарячим, жадібним, у ньому не було місця для сумнівів чи вагань. І Лея відповіла йому так само — з тією пристрастю, яку довго приховувала від самої себе.

Вона відчула, як його пальці трохи сильніше стиснули її талію, притягуючи ближче. Її руки самі ковзнули вгору по його грудях, відчуваючи тепло під тканиною. Це був крок, який вона зробила бездумно, але саме він розпалив їх обох ще сильніше.

Коли вони нарешті відсторонилися, обоє дихали важко. Вона відчула, як щоки палають, а серце шалено калатає. Марко провів пальцем по її губах, ніби хотів переконатися, що цей поцілунок справді був.

— Якщо я зараз не зупинюся, — прошепотів він, — то вже не зможу.

Його зізнання змусило її тремтіти. Вона не відповіла словами — лише подивилася йому в очі, і цього вистачило. В її погляді було стільки ж бажання, скільки й у нього.

Вони йшли далі мовчки, але напруга між ними не зникла. Навпаки, кожен дотик, кожен випадковий рух тільки підігрівав її. Коли він торкнувся її плеча, щоб обійняти легенько, вона відчула, як ноги стають м’якими. Коли він нахилився ближче, щоб щось прошепотіти, вона ловила запах його шкіри й ледь не втрачала розум.

Вдома Лея довго не могла заснути. Їй здавалося, що його дотики залишили слід на шкірі, що його поцілунок досі живе на її губах. Вона переверталася з боку на бік, відчуваючи, як серце знову і знову розганяється від спогадів. І тоді вона зрозуміла: вона вже не може уявити життя без нього.

А Марко сидів удома сам і думав про неї. Його руки ще пам’ятали її тіло, його губи — її смак. Він відчував, що стає залежним від цієї дівчини, від її сміху, від того, як вона дивиться. І ця залежність лякала його так само, як і п’янила.

Коли вони зустрілися наступного дня, достатньо було одного погляду, щоб зрозуміти: нічого не забулося. Навпаки — стало ще сильніше. Лея намагалася тримати себе в руках, говорила про дрібниці, але кожен раз, коли він нахилявся ближче, щоб почути її голос, вона відчувала, як у ній усе горить.

І цього разу вона не тікала від цього відчуття.