Розділ 20

Наступні кілька днів пролетіли у звичній університетській метушні. До вечірки «Вовків» залишався лише день.

Після занять Лілу сиділа у своїй кімнаті, перебираючи вішалки з одягом. Похмуро оглядаючи кожну річ, вона дійшла висновку, що нічого не підходить для вечірки. У цей момент до кімнати влетіла Стейсі з величезними пакетами, повними одягу.

— Лілу, я принесла все, що знайшла. — Подруга вивантажила все багатство на ліжко. — Будемо робити з тебе цукерку, щоб у твого баскетболіста відвисла щелепа.

Наступні пів години перетворилися на імпровізований показ мод. Лілу старанно приміряла все, що принесла Стейсі. Але швидко зіткнулася із суворою реальністю — у них різні типи фігур і розміри. Речі подруги на Лілу сиділи або мішком, або тріщали по швах.

— Гаразд, ми все одно щось вигадаємо, — підсумувала Стейсі, відкриваючи Uber. — Оголошую екстрений похід по магазинах. Я викликаю таксі.

Уже через годину подруги опинилися в торговому центрі. Після довгих пошуків в одному з магазинів перед Лілу залишилися дві абсолютно різні сукні. Перша була скромнішою та елегантнішою: біла, завдовжки трохи вище колін, із щільної тканини, що струмувала, та з мереживними рукавами. Друга сукня була повною протилежністю — чорна, зухвала й відкрита. Вона була всипана дрібним шиммером, який красиво мерехтів при кожному русі.

Лілу зітхнула й зайшла до кабінки з білою сукнею.

— Ну як? — запитала вона в Стейсі, виходячи з примірочної.

Подруга схрестила руки на грудях і примружилася, уважно розглядаючи дівчину.

— Мило, дуже мило. — Стейсі потерла підборіддя. — Але ти в ній як старанна відмінниця на випускному.

— Я і є старанна відмінниця, — хіхікнула Лілу, смикаючи поділ.

— Ми йдемо на вечірку, а не на чаювання з Робертсом, — беззлобно шикнула подруга. — Приміряй чорну, будь ласка.

Лілу повернулася до кабінки. Серце чомусь застукало швидше, коли вона потягнула блискавку чорної сукні. Тканина м'яко огорнула тіло, сідаючи точно по фігурі.

— О Боже! — вигукнула Стейсі, коли подруга вийшла з примірочної.

Лілу подивилася на себе в дзеркало й завмерла. Сукня сиділа просто бездоганно. Чорний колір підкреслював кожен вигин її талії, тонкі бретелі робили плечі тендітними, а асиметричний поділ додавав образу перчинки. Але на секунду Лілу засумнівалася.

«Вона надто відкрита й приверне багато уваги. А якщо знову? Може, взяти білу?»

Лілу вже потягнулася до шторки, щоб переодягнутися, але зупинилася. Їй стало прикро. Чому вона знову мусить відмовлятися від того, що їй подобається? Лілу пильно подивилася на своє відображення й раптом згадала Брендона та його слова.

«Не дозволяй більше забирати в тебе те, що ти любиш».

Лілу також згадала, як рішуче одягла форму групи підтримки, заявивши собі, що більше не дасть страху вирішувати за неї. Арчі не матиме над нею влади.

«Я не буду ховатися. Я хочу бути красивою й маю на це право. І жоден страх не вирішуватиме за мене, що мені носити.»

На губах Лілу з'явилася тріумфальна усмішка. Вона повернулася до захопленої Стейсі.

— Беремо чорну, — впевнено сказала Лілу. — Час показати, на що здатні бунтарки.

***

У роздягальні після важкого тренування стояв звичний гомін. Пахло дезодорантами й свіжістю з душової. Хлопці ліниво переодягалися, обговорюючи завтрашній вечір.

— Музика має бути гучною, інакше яка це тусовка, — Енді натягував джинси. — Я домовився з хлопцями з сусіднього корпусу, вони привезуть колонки.

— Головне, щоб пива вистачило, — розсміявся Карлос, закидаючи рушник у сумку. — Гей, Брендоне, ти як, готовий рознести завтрашній вечір?

Я сидів на лавці вже повністю вдягнений, але не поспішав іти. Крутячи телефон у руках, я просто кивнув. Кілька разів відкривав чат із Лілу, ніби намагаючись знайти там підказку, що сказати їй завтра. Усередині зараз панував повний хаос. Я хотів зізнатися Лілу у своїх почуттях. Думка про те, що вона може мене відштовхнути або бачити в мені тільки захисника, змушувала серце провалюватися кудись униз. Я нервував так, що в мене тремтіли пальці.

Тайлер, спокійно зашнуровуючи кросівки, уважно подивився на мене. Потім хитро примружився.

— Гей, чуваче, у тебе таке обличчя, ніби завтра тебе ведуть на електричний стілець, а не на круту вечірку, — підморгнув друг. — І на паркеті ти сьогодні був крутий. Що сталося?

Хлопці одразу ж повернули голови в наш бік.

— Справді, Брендоне, ти якийсь блідий, — зауважив Карлос. — На себе не схожий.

— Відчепіться, — буркнув я. — Усе нормально. Просто втомився.

— Та годі вже. Зуб даю, наш капітан закохався!

Роздягальня одразу ж вибухнула дружнім сміхом і свистом. Хлопці замахали рушниками.

— Брендоне, ти вже репетирував промову перед дзеркалом? «Лілу, ти прекрасна, як чистий триочковий у фіналі». — Енді заливався сміхом.

Я запустив у нього першим-ліпшим м'ячем, не стримуючи усмішки. Напруга трохи спала. Треба тільки вигадати, що сказати. Тайлер підійшов ближче, закидаючи сумку на плече, і ляснув мене по плечу.

— Досить мандражувати. — Він нахилився нижче. — Усе буде чудово. Головне, не забудь слова, коли дивитимешся на неї.

— Подивимося, хто з нас забуде слова, коли прийдуть дівчата з групи підтримки, — хмикнув я, встаючи з лавки. — Гаразд, придурки, до завтра.

Хлопці з криками та жартами провели мене з роздягальні. У коридорі було помітно тихіше. Я зупинився на секунду, провів долонею по потилиці й глибоко видихнув. Двері ззаду огидно рипнули. Я обернувся й побачив Тайлера, який вибігав слідом.

— Стій, Брендоне!

— Що ще? — Я закотив очі.

Він наздогнав мене й кілька секунд мовчки йшов поруч.

— Ти ж закохався в неї.

— Так! — видихнув я, прискорюючи крок. — Чого ти хочеш?

— Я хочу, щоб ти їй про це сказав.

Я нервово розсміявся.

— Та ну? Тайлере, ти за нею бігав, а тепер мене намагаєшся з нею звести? Серйозно?

— Нагадаю, що ми домовилися не сваритись через дівчину. А я казав, Лілу ставиться до мене, як до друга. У мене немає шансів.