Розділ 18

Настав довгоочікуваний вихідний. Гуртожиток спорожнів — хтось поїхав у своїх справах, хтось подався розважатися, а ті, хто був родом із сусідніх містечок, роз’їхалися по домівках. Міс Даллас нарешті могла спокійно подивитися свій серіал, не ганяючись за неслухняними студентами.

Лілу наводила у своїй кімнаті лад. Під той самий плейліст поп-пісень вона витирала пил і складала речі. Численні рослини потребували поливу, а після всіх маніпуляцій їх треба було розставити по своїх місцях. Але в Лілу з її художнім баченням із цим ніколи не виникало проблем.

Лише чужий бомбер на спинці крісла залишався недоторканим.

Раптом пролунав гучний і наполегливий стукіт у двері. Дівчина спочатку здригнулася, але, відчинивши двері, широко усміхнулася. На порозі стояла Стейсі — з розпатланим волоссям і очима, повними тривоги.

— Лілу! Лілу! — кинулася вона на подругу так, що та ледь не впала.

— Стейсі, як я рада тебе бачити! — Дівчата міцно обнялися, і Лілу пропустила її всередину.

— Ти в порядку? — схвильовано затарахтіла Стейсі. — Мені так страшно було за тебе. Я коли їхала, ти була сама не своя, а виявляється, це все через Арчі. Розповіси, що сталося?

Вона роздивилася обличчя подруги, але, на її велике здивування, Лілу виглядала абсолютно спокійною.

— Стейсі, видихни, — тихо сказала Лілу. — Сідай, я зараз заварю чай і все розповім.

Стейсі розгублено моргнула й слухняно сіла. Вона очікувала побачити зламану дівчину, яка закрилася від усього світу й боїться кожного шороху , але перед нею була її звична Лілу, яка так само тихенько підспівувала улюбленим пісням, коли була чимось зайнята.

— Розповідай. Від самого початку. — Стейсі обхопила чашку двома руками. — Це правда, що поліція забрала його просто з університету?

— Правда. — Лілу зробила ковток чаю й усвідомила, що більше не відчуває того липкого страху. — Він... він чіпав мене в роздягальні після матчу. Хотів, щоб я його «привітала». Але Брендон його сполохав.

Помітивши, як змінився вираз обличчя подруги після згадки про Брендона, Стейсі злегка примружилася.

— Чому не розповіла? — неспокійно запитала вона.

— Він погрожував, — видихнула Лілу. — Мені було страшно. Я думала, якщо комусь скажу, стане гірше.

— Мерзотник, — процідила Стейсі. — І як же все викрилося?

— Брендон, — тепло відповіла дівчина. — Він помітив, що зі мною щось не так. А після гри, коли Арчі знову погрожував, утрутився. Закрив своєю спиною. Він переконав мене все розповісти.

Поки Лілу розповідала деталі, Стейсі помітила, як змінювалося обличчя подруги, коли розмова заходила про Брендона. Очі Лілу загорілися, голос ставав ніжнішим, а щоки рожевіли. Час від часу вона кидала погляд на бомбер Брэндона, що залишився в неї після тієї самої прогулянки в парку. Коли Лілу закінчила, у кімнаті зависла коротка тиша. Стейсі поставила чашку на стіл і хитро усміхнулася.

— Так-так-так, те, що Арчі отримав по заслугах, — це чудово. — Вона поплескала. — Але давай поговоримо про твого рятівника. Ти б бачила себе з боку.

— А що таке? — зніяковіла Лілу.

— Ти так мрійливо розповідаєш про Брендона. — Стейсі пересіла ближче й штовхнула подругу плечем. — Ти закохалася, так? По вуха. Що ти відчуваєш до нього?

Лілу опустила погляд. Серце забилося швидше, коли вона згадала поїздку на машині, лебедів і душевні розмови. Дівчина знову кинула погляд на бомбер хлопця, який вона чомусь зовсім не поспішала повертати.

— Я не знаю, — чесно зізналася Лілу. — Усе відбувається так швидко. Коли він поруч, мені спокійно. Але справа навіть не лише в цьому. Мені подобається з ним розмовляти, сміятися. І весь час хочеться, щоб він побув поруч іще трохи.

— Здається, ти серйозно влипла, — задоволено протягнула Стейсі. — А що він?

— Він?

Лілу насупилася. Капітан «Вовків» мав неабияку популярність серед дівчат. Такі, як він, легко завойовували чужу увагу. Навряд чи вона справді могла його зацікавити. Найімовірніше, усе, що відбувалося між ними останніми тижнями, було лише продовженням тієї допомоги, яку Брендон колись запропонував їй у роздягальні.

— Думаєш, він просто так записався у твої особисті охоронці? — хмикнула Стейсі.

— Це все через французьку, — тихо сказала Лілу. — Тепер у нього немає приводу зі мною спілкуватися.

— До речі, як виступили? — запитала подруга. — Що сказав Робертс?

— Робертс був у захваті. — Лілу знову усміхнулася. — Здається, ми справили враження, що треба. А як місіс Міллер, розкажи?

— Тримається, — зітхнула Стейсі. — Лікування йде добре. Лікарі кажуть, прогноз хороший. Пощастило, що знайшли пухлину на ранній стадії. Тато її підтримує. Передавали тобі величезний привіт.

— Рада чути. — Лілу взяла подругу за руку. — Я впевнена, що все буде добре.

— Знаєш, коли почула про тебе, так злякалася, — сумно усміхнулася Стейсі. — Здавалося, усе навколо руйнується одночасно. Спочатку мама, потім ти.

Лілу прибрала чашку й міцно обняла подругу.

— Зі мною вже все в порядку, — запевнила вона. — І місіс Міллер обов'язково одужає. Я завжди поруч, ти ж знаєш.

Стейсі уважно подивилася на подругу й усміхнулася.

— Приємно бачити тебе такою, — шепнула вона.

— Якою? — здивовано запитала Лілу.

— Живою. — Стейсі розсміялася. — Останні тижні ти ніби весь час чекала чогось поганого. А зараз сидиш і усміхаєшся, поки розповідаєш про якогось баскетболіста.

— Він не якийсь, — дівчина збентежено сховала обличчя.

— О, тепер я все зрозуміла! — Подруга швидко закивала головою.

У цей момент у Лілу завібрував телефон. Усмішка осяяла її обличчя.

— Брендон? — Стейсі закусила губу. — Що пише?

Б: Не відволікаю?

Б: Тайлер із хлопцями все ж таки дотиснули тему вечірки.

Б: Кажуть, ми зобов'язані відсвяткувати.

Б: Я б хотів, щоб ти прийшла.

— Брендон і хлопці хочуть влаштувати вечірку. — Лілу задумалася. — На честь перемоги над «Яструбами».